Власниця фармацевтичного бізнесу: Стали більше купувати заспокійливих, снодійних та денних транквілізаторів

Гуля Поготова разом із чоловіком керують фармацевтичним бізнесом останні 20 років. За цей час їхня сімейна справа пережила чимало епідемій, однак ніколи ще не доводилося зіштовхуватися із викликами часів пандемії. 

"По буднях всі спокійні, а потім на вихідних вдома подивляться новин — і повертаються в понеділок до офісу вже знервовані та налякані " — розповідає подружня пара про паніку співробітників. 

Pravda SOS  запитала у підприємиці, чи зросла потреба в їхніх ліках під час карантину та чому зачиняються аптеки у часи COVID-19. 

— У вашої компанії і в Української правди є одна особлива риса – 20 років історії в Україні. Багато хто просто не витримує стільки часу на ринку. Що вам допомагає всі ці роки?

— Я вам скажу більше: у нашому портфелі і досі є наш найперший контракт, він стосується продажу відомих жарознижувальних. Свого часу, з’явившись на ринку, ми трішки змінили правила гри і поєднали в рамках одного бізнесу і представницьку функцію, і трейдову.

Починали з 30-ма працівниками. Для фармацевтичної компанії, в якої оборот за перший рік становив мільйон доларів, це дуже маленький штат. Станом на сьогодні маємо понад 700 працівників, близько 500 з яких працюють в Україні.

— Ви керуєте компанією разом із чоловіком, всі рішення теж ухвалюєте  колегіально? Як воно було у вас в середині березня, коли розгорталася паніка? 

— Власне, у нас не було ніяких питань, ми навіть не консультувалися одне з одним, як працювали, так і продовжили працювати, адже за законодавством нам це було дозволено. Але знаю, що багато хто з інших операторів ринку, натомість, вирішили, що працювати — небезпечно та навіть не гуманно. 

Ми пішли на цей крок свідомо, розуміючи, що це буде виклик і дуже складний час.

У карантин в мене було відчуття, що ми працюємо не в офісі, а в операційній. Всі в масках, все дезінфікується. Я працювала колись в операційній і знаю, що це таке.

Своїх працівників ми закликаємо не бути сором’язливим і казати оточуючим та колегам відходити на соціальну дистанцію, і не треба ображатися на таке прохання.

— Вважається, що якраз фармацевтичним виробникам на руку ситуація із пандемією, згодні з цим? Як змінився попит на ліки, за вашими спостереженнями?

— Було дуже коротке зростання попиту, коли після початку карантину всі побігли і скупили жарознижувальні. Але вони їх один раз купили — і все! 

Деякі категорії ліків і взагалі впали на 70-80%. Наприклад, раніше ібупрофен був у топі продажів. Але потім в інтернеті та соцмережах почали масово писати про те, що при COVID-19 потрібен парацетомол, і все — продажі ібупрофену провалилися. 

Щоправда, потім, вже після того, як панічна хвиля трохи зійшла — це було десь на початку червня — продажі ібупрофену відновилися.

Незмінним весь цей час був попит лише на ті ліки, які допомагають при хронічних захворюваннях, а от що стали купувати більше, так це заспокійливі, снодійні та денні транквілізатори.

— Нічого собі. Мабуть, надивилися новин, та й пішли в аптеку за заспокійливим.

— Ми це спостерігали на наших працівниках: по буднях вони всі були спокійні, а потім на вихідних вдома подивляться новин і повертаються в понеділок до офісу вже знервовані та налякані. До середи знов заспокоюються. 

Через всі ці рухомі червоні стрічки — скільки людей захворіло, скільки померло — люди відчували величезний стрес.

— А ви займаєтесь масками?

— Ні, це принципова позиція. Ми на цьому ніколи не спеціалізувалися і не будемо. Єдине, що ми зробили, це зволожувальний крем-антисептик для рук, тому що ми — здебільшого жіноча компанія і знаємо, яка величезна проблема для жінок те, що антисептик сушить руки.

— Ви є лікаркою за фахом і, мабуть, добре розумієте загрозу від цього вірусу. Спостерігаючи за Китаєм у лютому, відчували якусь тривогу? Чи, може, гадали, що до України хвороба не дійде?

— Ми спостерігали, але навіть не могли й подумати, що він так швидко може розповсюджуватися в сучасній інфраструктурі. Деякі медики мені говорять навіть, що їм здається, ніби вони вже перехворіли цим вірусом, але на кілька тижнів раніше березня. 

COVID-19 і досі залишається дуже загадковою хворобою, тому я можу стовідсотково сказати, що ніхто, ніде і ніяк не міг бути до неї підготовленим. 

Але те, що саме суспільство самоорганізувалося проти загрози — це дуже цінно. Те ж саме сталося і в 2014-му році, коли настала небезпека.

— Частина населення не вірить у серйозність загрози від коронавірусу. Не довіряють ЗМІ, офіційним повідомленням, вірять у всесвітній зговір всіх проти всіх. Як ви реагуєте на такий скепсис?

— Ви маєте рацію, приводом до недовіри є багато факторів. Я можу провести паралелі з вакцинацією. Але вважаю, що якщо люди не довіряють владі, то вони мають довіряти хоч б самим собі. На жаль, в нас не працює ані перший, ані другий варіант.

— Чи правильно я вас зараз зрозуміла, що для вас не стоятиме питання, якщо треба буде вакцинуватися від COVID-19?

— По-перше, я не впевнена, що вакцинація зможе врятувати. А по-друге, це ще відкрите питання: знайдуть вакцину, чи ні.

— Мабуть, як медичка, серед родичів ви маєте у подібних питаннях найбільший авторитет у родині.

— Гадаю, що медики погодяться — коли ти "своя" лікарка у родині, до тебе менше прислухаються і менше вірять. Тому мої слова перевіряли ґуґлом (усміхається). 

Батьки чоловіка живуть в США, і там все набагато суворіше, ніж у нас. А донька — у Європі. 

Усе це дуже хвилююче, не дивлячись на те, що ми можемо спілкуватися через інтернет кожного дня. Але ми взяли себе в руки і просто дотримувались усіх рекомендацій поведінки.

Маємо усвідомлювати, що пандемія не закінчилася, вона триває. І інфекція нікуди не ділась. Тож розслаблятися та забувати про методи безпеки поки зарано.

— Які труднощі в роботі відчуваються наразі найгостріше?

— Коли мені телефонують і питають "Гуля, ну як твої справи?", я завжди відповідаю "Як у країні". А в країні та бізнесі ситуація неоднозначна: жодна компанія не може гарантувати, що не доведеться проходити через скорочення. Та ми поки що не вдавалися до таких заходів.

— Здавалося б, у вашій сфері якраз зараз все несеться і всі при роботі...

— Дивіться, люди сиділи на жорсткому карантині півтора місяці. Багато аптек взагалі закрилися через брак покупців. Не було жодного з операторів роздрібного аптечного сегменту, хто б не сказав: "Я зачиняю маленькі аптеки". 

— Але в Україні дуже велика щільність аптек. 

— Так, від 18 до 21 тисячі. Дані "рухливі", тому що аптеки постійно зачиняються, потім відчиняються знову. А зараз зачиняються в першу чергу ті аптеки, які орендують приміщення.

— Я хочу зрозуміти, невже до аптек люди ходять, аби теж просто щось купити, як до супермаркетів? Аптека — це, все ж таки, місце, куди йдуть за потребою. І потреб у карантин якраз, начебто, стало більше. Ну чи хоча б їхня кількість залишилась на тому ж рівні. Навіщо тоді закриватися?

— Люди приходять до аптеки за рішенням свого питання. Але є заплановані покупки, а є спонтанні. В аптеках працюють всі ті ж самі принципи мерчендайзингу (спосіб викладання товару — Pravda SOS), як і в супермаркетах.

Крім того, аптеки дуже добре навчилися рекомендувати вам те, що вам, може, і не потрібно. І абсолютна більшість прислухається, мало хто думає, що аптекар — це не лікар, а, насамперед, продавець із фармацевтичною освітою.

Усе це і створює аптеці товарообіг. А коли людей немає, — звісно, що і рентабельність в мінус. 

— З аптеками зрозуміло. Гадаю, що тих, які залишаються працювати, населенню вдосталь вистачить. Повертаючись до вашого бізнесу, які нововведення запровадили через карантин? Що доброго зробили?

— Створили внутрішню діджитал-агенцію, а також впровадили всі діджитал-інструменти, які тільки можна було запровадити і в комунікаціях з партнерами, і для роботи між відділами.

— А з лікарями якось співпрацювали в цей період?

— Ми тримали комунікацію, надавали їм гуманітарну допомогу, адже у лікарнях не було майже нічого. 

Дуже багато лікарів пішли за свій рахунок чи звільнилися. 

І це прикро, адже українська медична спільнота дуже досвідчена, наші медики на одному рівні спілкуються з іноземними колегами, добре знають англійську. Але вони недооцінені, і мені це прикро, я дуже вірю в нашу медицину.  

Міська адміністрація Вишневого телефонувала до нас, закликала допомогти. Гадаю, що всі великі компанії, розташовані у Вишневому, отримали такий дзвінок.

Ще зверталися з МОЗ щодо можливості отримати гуманітарну допомогу від американської компанії Gilead Sciences у вигляді препарату ремдесивір (remdesivir). Це наш постачальник, компанія, яка також розробляє вакцину від COVID-19. 

— А хіба ви маєте цим займатися? Я маю на увазі прохання про гуманітарну допомогу. Чому не співробітники відповідних органів?

— Це дуже влучне запитання! 

І воно насамперед політичне, бо зв’язками із всесвітніми фарм-гігантами дійсно мають опікуватися спеціально навчені співробітники МОЗ. І такими питаннями треба займатися дуже ретельно. 

Не можна забувати, що тривалість життя в Україні — одна з найнижчих у Європі. Тому будувати державну політику у сфері охорони здоров’я, спираючись в основному на дешеві ліки з азіатських країн, — як мінімум, недалекоглядно.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com