Іван Данішевський: Пандемія стала потужним копняком всьому людству

"Присвятивши своє життя кіберспорту, я почуваюся щасливчиком, ось прямо навіть заздрю сам собі", — казав ще рік тому Іван Данішевський, президент Української федерації електронного спорту. 

У 2020-му йому почали заздрити практично всі, адже під час карантину, коли весь світ був на паузі, величезна кількість людей, опинившись в ізоляції, зайнялися кіберспортом. 

Турніри геймерів виявилися захопливою онлайн-розвагою не лише для нудьгуючих карантинників. Для фанатів традиційного спорту, позбавлених Олімпіади, кіберспорт виявився єдиним порятунком від  депресії. 

На перший погляд здається, що якщо вже хтось і виграв від пандемії та карантину, то це кіберспорт, але Іван Данішевський не згоден із таким категоричним формулюванням: "Програли всі — просто хтось більше, хтось менше".

Іван Данішевський:"Я люблю випробування. Вони змушують тебе стати краще, сильніше, розумніше. Завдяки їм ти можеш подивитися на себе з іншої точки зору"

— Почну з питання, яке, можливо, тебе вже дістало — що за звір такий цей кіберспорт?

— Це спорт, у якому снарядом є комп'ютерна гра. Так, напевно, найпростіше пояснити. У шахах таким снарядом є фігури та дошка, а в електронному спорті — комп'ютерна гра. 

До того ж, неважливо, яка саме гра —  "шутер" це, "стратегія" чи якийсь симулятор. Усі характеристики традиційного спорту притаманні й електронному — це чесні змагання у рівних умовах, і підготовка до цих змагань вимагає величезної кількості сил та часу. 

І за рівнем крутості перемоги у кіберспорті порівнювані з будь-яким із досягнень у традиційному спорті. При цьому в нашій країні кіберспорт як екосистема тільки формується. Якщо інфраструктура звичайного спорту вже давно сформована як у правилах, так і у практиках, то у кіберспорті усе постійно змінюється.

— А багатомільйонні призові фонди на кіберспортивних турнірах також, мабуть, зіграли свою роль у тому, що скептичне ставлення до електронного спорту залишилося у далекому минулому?

— У певному сенсі, так. Хоча я, до речі, вважаю, що це не дуже добре.

— Що саме?

— Саме те, що на ранній стадії формування кіберспорту турніри збирають такі великі призові фонди. Бо це відбувається дуже точково — у десятках турнірів у світі можуть бути багатомільйонні призові фонди, а в тисячах інших турнірів ці фонди складають суми у сотні разів менше. 

Це не дає гармонійного розвитку всієї екосистеми. Через цей перекос більшість хороших гравців ніколи в житті не отримають навіть копійки. Просто тому, що система не розподілилася у їхній бік. 

А тому великі призові фонди – це, безумовно, класно, щоб привернути увагу суспільства, але в цілому усе це ніяк концептуально не впливає на розвиток глобального ринку. Тобто, коли гравець "в одне лице" отримує 2 млн доларів — це робить його щасливішим, але не допомагає кіберспорту в цілому.

— А яку мету ставить перед собою твоя федерація?

— Ми прагнемо розібратися в усьому тому, про що я зараз говорив, зробити висновки, розробити практики. 

Кілька років тому я прийшов до гібриду IT-сфери та кіберспорту і створив унікальне аналітичне агентство, що займається збором і аналітикою даних кіберспорту та стрімінгу. 

І, зацікавившись даними, структуруванням, ми створили федерацію електронного спорту, яка здатна подружити між собою різних мешканців цієї екосистеми, створити соціальні та культурні практики взаємодії для гравців, людей, держави…

— Чому подружити? Коли вони встигли пересваритися?

— Просто у цій новій екосистемі дуже багато зеленої молоді, а усвідомлення таких понять як "партнерство", "блакитні океани" та "соціальна відповідальність" приходять тільки з досвідом та віком.

А спочатку ти один проти всіх, навколо тільки конкуренти, ти готовий з усіма "воювати", але ні з ким не готовий спілкуватися, ти хочеш лише виділятися й домінувати. А з такими установками брати участь у створенні чогось великого та важливого дуже важко. 

І ми хочемо задати старт для усіх цих людей — спробувати розмовляти одне з одним. Також важливою є освітня складова, адже у кіберспорті дуже багато молоді, дітей. 

Обсяги треш-контенту, які вони споживають, величезні, і завдання федерації – відокремити цей треш та дати можливість дитині дізнатися про кіберспорт, і якщо у неї є талант, то мотивувати її рухатися у цьому напрямку. 

Дитина повинна усвідомити, що є звичайний геймінг як малоефективне проведення часу, а є спорт, де треба готувати себе до перемог на змаганнях. 

У цьому сенсі у федерації є соціальна місія — створити умови, завдяки яким геймери почнуть конвертуватися у спортсменів, переможців. Ми несемо відповідальність за те, щоб зробити світ кращим.

— За останні місяці сформувалася думка, що кіберспорт — єдиний, хто виграв від карантину, ізоляції та зупинки всього й вся. Чи так це? Пандемія дійсна зіграла вам на руку?

— Я б сказав, що кіберспорт просто не так сильно програв, як інші. Але казати, що виграв — це перебір.

— Ну як же! Аудиторія збільшилася у рази, гравці на ставках усі кинулися до вас, кількість кіберспортивних онлайн-івентів зросла вдвічі, а то й утричі. По-моєму, у вас усе дуже добре!

— Ні-ні, постривай! Тут ти неправий. 

Так, у кіберспорті, як і у всього умовного "твіча", Youtube, аудиторія зросла у півтора рази. 

Але сталася серйозна просадка за відсутності великих офлайнових івентів і тих-таки багатомільйонних призових фондів. 

Наприклад, скасування Dota International з його майже 40 млн призових стало серйозною психологічною травмою для багатьох гравців, вони позбулися мотивації. 

І не потрібно забувати, що багато великих інвесторів та спонсорів роблять вливання у кіберспорт тільки завдяки офлайновим івентам — на такому турнірі можна повісити банер, налагодити контакт з аудиторією, роздати футболки з кепками та інший "мерч". 

Немає "живих" турнірів — немає дотацій. Звісно, що я зараз спрощую, але погодься, що подібний розклад складно назвати виграшем. А щоб уболівальники не занудьгували, тут і збільшилася кількість онлайн-турнірів, просто з фондами не в мільйони, а в сотні тисяч.

Іван Данішевський:"Усі характеристики традиційного спорту притаманні й електронному — це чесні змагання у рівних умовах, і підготовка до цих змагань вимагає величезної кількості сил та часу"

— А приріст професійних гравців стався за час карантину?

— Мабуть ні. У будь-якому разі, ми не помітили. Але як після будь-якої війни зростає народжуваність, то і після карантину, сподіваємося, теж повиростали якісь кіберспортивні "гриби", як після дощу. 

Я маю на увазі, що молоді люди, які працювали умовно на касі в Макдональдсі і при цьому були хорошими гравцями, під час карантину були змушені поринути в кіберспорт повністю, оскільки сиділи в ізоляції вдома. 

І, можливо, в них був час знайти себе саме у спорті, а не просто у геймінгу. Особисто я сподіваюся, що при вибірці з сотні тисяч осіб декілька крутих кіберспортсменів все ж народилося за час карантину. Поки що ринок цього не помітив, але, можливо, помітить пізніше.

— Я так розумію, що робота магістратури кіберспорту, створення якої ініціювала федерація, теж була заморожена через карантин?

— Не зовсім, але активність зі зрозумілих причин знизилася.

— Кого випускає ця магістратура?

— Випускає фахівців з менеджменту кіберспортивних організацій, тренерів. Це загальна айтішна освіта високого рівня, яка дозволить нашим випускникам досягти успіху у майбутньому у чому завгодно.

— Тобто, не тільки у кіберспорті?

— Звісно! Але ринок кіберспорту володіє величезним економічним потенціалом, і ми випускаємо людей, які глибоко усвідомлюють усю тутешню "кухню", від створення команд, турнірів, етерів до залучення корпорацій. І головне – вони готові та здатні розвивати цей напрямок в Україні.

— Є один аспект, у якому карантин точно зіграв вам в плюс!

— Який?

— Ще зовсім недавно більшість психологів заявляли, що занурення у віртуальність — це втеча від реальності. Тепер виявилося, що це і є реальність, тому що реальність — це комунікація. На карантині усі можливості соціальної активності виявилися віртуалізованими, а це довело, що соціалізація та віртуальна реальність не суперечать одна одній. Нарікань з боку психологів стало менше?

— Про психологів глибоко не цікавився. Але в цілому ти абсолютно правий. Після того, як на карантині усі встигли торкнутися віртуальної реальності хоча б на рівні зум-вечірок або онлайн-екскурсій, стало зрозуміло, що це не втеча від реальності, а просто один з її аспектів. 

Втеча від реальності — це більше алкоголізм, мабуть.

— Державна підтримка вашої федерації існує?

— Державної підтримки не існує, ми її і не дуже шукаємо. Від держави ми чекаємо лише визнання та розуміння. 

Нам необхідно, щоб люди при владі погодилися вже нарешті з тим, що кіберспорт — це важливо. Далі буде легше всім.

— Твоє життя на карантині хоч якось змінилося порівняно з минулим?

— Я веб-бізнесмен. Тому навіть із введенням карантину моє життя кардинально не змінилося. Як завжди — працював, їв, спав, працював. Правда, раніше мені доводилося багато літати по світу. А тепер не літаю, чому, чесно кажучи, страшно радий.

— І не навчився нічому новому за усі три місяці ізоляції?

— Так в мене навіть вільного часу не було. Підтягнув вміння в Доті, хіба що. 

Але ось іншим, для кого карантин виявився більше канікулами, я радив — використовуйте цей час, щоб підтягти англійську мову. 

Ми наймаємо багато людей, але ніхто з них не проходить тести на знання англійської мови. Зазвичай зі ста людей лише вісім-десять стверджують, що знають англійську, але реально не знає ніхто. 

Це велика проблема і для кіберспорту, і для бізнесу у цій галузі. Ми не можемо працювати з закордонними партнерами, тому що наші співробітники просто не знають англійської. 

Навіть кілька міжнародних команд розвалилося через те, що гравці елементарно не розуміли одне одного.

Іван Данішевський:"Важливою є освітня складова, адже у кіберспорті дуже багато молоді, дітей"

— А сам ти коли англійської навчився?

— Десь у середині 90-х років. У цей час я почав грати у Fallout, а на той час ця гра ще не була перекладена. Ось завдяки їй я й захопився англійською мовою. 

Сидів та розбирався у всьому сам, тому що в 90-х в Запоріжжі, де проходило моє дитинство, з англійською мені ніхто допомогти не міг. Сидів ночами зі словником.

— Тобто, труднощів ти не боїшся...

— Так, я люблю випробування. Вони змушують тебе стати краще, сильніше, розумніше. Завдяки їм ти можеш подивитися на себе з іншої точки зору. 

І такі випробування як всесвітня пандемія та карантин (хоча, по-моєму, це злегка "оверкілл") стали відчутним копняком усьому людству. 

Якось по-іншому починаєш до всього ставитися, коли вже у моєму віці замислюєшся щодо заповіту. І це зовсім не погано! Ми дорослішаємо, стаємо більш відповідальними і ділимо цю відповідальність з іншими. 

Адже наші справи — більше і довше одного життя. У всякому разі, на це хочеться сподіватися.

Андрій Тараненко