Eкскурсовод з Чернігова: "Карантин приніс моїм колегам багато горя" 

Ервін Міден раптово для себе відчув, що таке слава, яка зненацька звалилася у соціальних мережах, коли хтось завантажив у інтернет відео з уривком його авторської екскурсії.

Дипломований історик, науковець, який займається вивченням Чернігівщини, поєднує дві роботи і зізнається, що карантин став для нього довгоочікуваним омріяним шансом на відпочинок, адже хлопець давно жив без вихідних з 10-годинним робочим графіком. 

"Місто-легенда Чернігів цей сезон проживає без туристів-іноземців, але, натомість зі сплеском зацікавленості з боку співвітчизників" — каже екскурсовод.

— Ервіне, ви працюєте гідом змалечку, але лише рік тому стали шалено популярні в соціальних мережах. Чому це трапилось? 

— По-перше, моє нестандартне ім'я допомагає мені виділятися. Мій батько — німець, а мати — українка. А по-друге, в мене свій авторський стиль ведення екскурсій.  

Але для мене дійсно загадка, чому саме це трапилось рік тому, бо я в подібному стилі працюю вже понад десять років. І раптово одне маленьке відео, причому далеко не найкраще, без пояснень та без контексту, так заходить людям! 

Гадаю, що дехто, побачивши це відео, вважає, що я виглядаю як блазень.

— Можу сказати, що це, як мінімум, незвично і виходить за рамки уявлень про екскурсовода. Але хіба вам це не приємно? 

— Я історик, і мені коштує зусиль заткнути його в собі, аби не розповідати чисто фактами. 

Я працюю в такому стилі та роблю акцент на розвагу, щоб людям краще запам’ятовувалися певні персонажі та їх характеристики. Таким чином історія для них оживає. 

На початку екскурсії я попереджаю, що буду не гідом, а митцем, бо моя ключова задача — побачити усмішки на обличчях людей. 

— Як довго ви працюєте гідом і як вдається поєднувати цю роботу із науковою працею?

— Як? 10-годинний робочий день і абсолютна відсутність вихідних. Тому карантин для мене став довгоочікуваним часом нарешті відпочити. Я просто насолоджувався цим часом!

Я фахівець відділу міжнародних зв’язків університету "Чернігівський колегіум", але в основному займаюся фаховими виданнями університету, це сім проєктів загалом.

А перші екскурсії почав водити ще у п`ять років. Це була типова екскурсія під назвою "покажи де". 

Усе своє дитинство я мешкав у маленькому містечку Седнів на Чернігівщині, і наше подвір'я було наближене до дерев'яної Георгіївської церкви, що відома як місце, де знімали радянську стрічку "Вій". 

Тому мене завжди запитували приїжджі, де саме вона знаходиться. І я всім залюбки розповідав, як пройти до храму, де на що подивитися і що треба зробити у храмі. 

Потім мене почали місцеві медіа підписувати як маленького екскурсовода і понеслася… В 11 років водив уже великі екскурсії, а в 17 років отримав сертифікат екскурсовода. Наразі мені 27. 

Ервін Міден: "Мене особисто дивує, що (в Чернігів) заїжджають бельгійці, багато американців, а кілька років тому були навіть японці"

— А які особливі ознаки цього сезону у вашій сфері?

— Я не типовий варіант і по мені не коректно орієнтуватися, бо маю ті самі забиті години, як і в минулому році. Але по колегах знаю, що перші жорсткі місяці карантину принесли екскурсоводам багато горя, бо вони розраховували тільки-но розпочати сезон. 

На початку сезону треба і напрацьовувати свій стиль, і демонструвати людям, що ви готові до сезону, а все це пройшло повз. 

— Однак, певно, з початком послаблень ситуація змінилася?

— Ви праві, як тільки почалися перші послаблення, почався просто шквал! З Києва дуже багато людей приїздило, бо це близько. У Чернігові на той момент була краща епідеміологічна ситуація, ніж в інших містах, таких як Львів чи Одеса. І багато турфірм звернули свою увагу саме на наше місто.

Але за десять днів до оголошеного зняття обмежень ситуація раптово змінюється, і в нас різко зростає кількість заражених, якраз через гостей з Києва, і турфірми вже побоюються до нас везти великі групи. 

Відтак екскурсоводи стали більше орієнтуватися на індивідуальні екскурсії, аніж на групові. 

— А які обмеження зараз діють для групових екскурсій? 

— Спочатку можна було мати групи не більше 10 осіб, а згодом дозволили і по 50, із розрахунку одна людина на 5 квадратних метрів. 

— Скільки всього гідів працює у Чернігові? Орієнтовно.

— Максимум 50. Активних екскурсоводіви — 20-30. І це, до речі, призводить до колапсу на День міста, свята чи у високий сезон. У такі дні виявляється, що всі екскурсоводи зайняті, і починається навіть залучення екскурсоводів з інших міст, які навчалися колись чи працювали у Чернігові. Але це не так погано і означає, що нам ще є куди рости.

— Чи часто до вас доїжджають іноземці?

— У цьому сезоні не було ще жодної групи, яка би приїхала ціленаправлено у Чернігів, і це зрозуміло. А в минулому році їх було чимало. Мене особисто дивує, що заїжджають бельгійці, багато американців, а кілька років тому були навіть японці. 

— Чим ви це для себе пояснюєте?

— Коли люди приїжджають для ознайомлення з Україною у Київ, вони хочуть кудись ще з Києва з’їздити на день, і Чернігів ідеально підходить в цьому плані — дві години від столиці, 5-6 годин максимум на ознайомлення із центром, а  унікальних пам’яток історії більш ніж достатньо.

— Які ваші улюблені місця у Чернігові? Що порадите побачити? 

— Місто дуже змінилося за останні п’ять років, і тут є що робити навіть вибагливому туристу. Антонієві печери обов’язкові до відвідування. 

Ще пораджу Петропавлівське кладовище, де упокоєні рештки більшості видатних чернігівців. Офіційно там лежить один з авторів гімну України, і мало хто знає, але Чубинський є радше компілятором, аніж творцем гімну, який творили його студенти — Микола Вербицький-Антіох з Чернігова та Тадей Рильський. Чернігівщина взагалі перспективна в плані чорного туризму. Впевнений, що це буде перлиною області.

Ервін Міден: "На початку екскурсії я попереджаю, що буду не гідом, а митцем, бо моя ключова задача — побачити усмішки на обличчях людей"

— Що таке чорний туризм?

— Це відвідування місць поховання. У нас є поховання Опанаса Марковича, чоловіка Марії Вілінської, Михайла Коцюбинського, Леоніда Глібова, і вони всі розташовані кучно. Разом із тим відомі курганні групи X-го століття, і через це люди також їдуть до нас, щоб подивитися залишки язичницької культури у центрі міста. 

А ще мені вкрай подобається Єлецький монастир XI століття зі збереженими фресками. І поруч курган Чорна могила. 

— Ви казали, що цього року у Чернігові почався розвиток і гастротуризму.

— Ну, гастротуризм — це дуже гучно сказано стосовно Чернігова, але, дійсно, бачимо, що останні місяці люди їздять до нас спеціально для того, щоб скуштувати щось унікальне, і воно в нас, дякувати Богу, є.

— І що це?

— Відвідування чернігівських броварень — це вже класика, вони в нас першокласні. Також дуже добре відома піцерія Базіс, яка продає маленькі піци, які треба їсти двома виделками. А ще в нас є величезні чебуреки із кращими у світі начинками і ще багато-багато чого іншого. Я завжди відслідковую, що нового відкривається в місті. 

— З ваших слів розуміємо, що для вас карантин став шансом на відпочинок. Що робили?

— Ми просто насолоджувалися життям із дружиною. Майже нікуди не виходили, хіба що ввечері в крамницю, купити продуктів на тиждень. Працювали в онлайні і вона, і я. 

А потім взяли таксі й поїхали за 25 кілометрів від міста, де повністю від всього дистанціювалися. Однак уже через кілька тижнів нам стало нудно, ми психанули і пішки рушили в межах 10-ти кілометрів до усіх населених пунктів навколо. Походили лісами, походили і по закинутих дворянських садибах. Одним словом, зробили собі мінівідпочинок. 

Мені це було дуже потрібно, адже в мене графік життя взагалі не передбачає жодного вихідного дня. 

Шкода, що не вдалося побачити батька — кожного літа я їздив до нього у Німеччину допомогти йому в полі. Тепер побачимось у кращому разі лише на Різдво.

Тетяна Мерцалова