Олександр Щетинський: Композитору дуже важко написати нову оперу, не маючи надії на її постановку

Андрій ТараненкоAndriy Taranenko
фото: Ольга Сидорко
Середа, 26 серпня 2020, 10:09

Коли Олександру Щетинському було шість, на вступному іспиті у музичній студії йому сказали, що в нього зовсім немає слуху. 

Сьогодні Щетинський один із ключових українських композиторів сучасності, на його рахунку сім опер і більш як сотня музичних творів, серед яких є навіть саундтреки для фільмів. 

Та й слух у композитора виявився абсолютним. 

Правда, почути живе виконання музики Щетинського в Україні набагато складніше, ніж в Австрії, Німеччині чи США. 

І хоча композитор наполягав, що ніякої карантинної драми в його житті не сталося, ми все ж вирішили дізнатися, що відбувається із сучасною класичною музикою у світі, чи є майбутнє у зум-опер та чи може успіх за кордоном компенсувати байдужість з боку співвітчизників.

 
Олександр Щетинський: "Я терпіти не можу поп-музики. Для мене це різновид забруднення навколишнього середовища, що викликає майже фізіологічне відторгнення"

Із введенням карантину більшість композиторів я маю на увазі композиторів нової академічної музики, а не естрадних залишилися без засобів до існування: замовлення припинилися, відрахування за виконання творів — теж. Як же в такому разі виживати композитору? Сподіватися на допомогу від держави?

— Ой, що ви! На це ми вже давно не сподіваємось. У нашій царині — а я волію називати її не академічною, а сучасною класичною музикою (як скрізь у світі її називають) — дуже мало композиторів заробляють на життя лише власною творчістю. В Україні таких одиниці. 

Якщо вдається щось заробити своєю музикою, то це наче бонус, премія, щасливий випадок, але аж ніяк не зарплатня. Тому наші композитори мусять заробляти в інший спосіб. 

Багато хто викладає, інші працюють в театрах, кіно, на телебаченні, в рекламі. Можна розраховувати і на закордоння, якщо маєш звідти замовлення. 

Загалом варіантів працевлаштування для композитора безліч, але писати сучасну класичну музику в Україні — це волонтерство відсотків на дев'яносто. 

— Я так розумію, що ви з тих людей, чий спосіб життя не дуже сильно змінився у зв'язку з введенням карантину. Адже писати музику — це, в певному сенсі, теж означає самоізоляцію?

— Так, справді, у композиторській роботі в мене нічого з введенням карантину не змінилося. 

Робоче місце — вдома за комп'ютером, потрібні матеріали — поруч на книжкових полицях або в інтернеті. 

Я також трохи викладаю композицію і супутні дисципліни у Харківському університеті мистецтв. Раніше їздив з Києва до Харкова на заняття, а під час карантину довелося переходити в онлайн-формат. 

Для музичної освіти це вимушений крок із неминучими втратами. 

Але є й переваги, якщо йдеться про індивідуальні заняття або роботу з малими групами студентів: гнучкіший розклад, можливість краще враховувати індивідуальність кожного студента і рівень його підготовки. 

Деякі форми роботи онлайн ми точно будемо використовувати й надалі.

Настала нова реальність. Маски, рукавички, антисептики, знезараження поверхонь — це надовго, можливо, назавжди, і я не бачу тут нічого поганого чи фатально незручного. Звикнемо! 

Ощадливість у споживанні та запобіжні гігієнічні заходи можуть стати новим інтелектуальним трендом, ознакою сучасного мислення, інтегруватися у буденне життя разом зі світом моди або мистецтва. 

 
Олександр Щетинський: "Варіантів працевлаштування для композитора безліч, але писати сучасну класичну музику в Україні — це волонтерство відсотків на дев'яносто"

— Так, мабуть. Але під час карантину раптом виявилося, що усі ми дуже сильно залежали від абсолютно буденних речей. Завітати у гості, сісти на потяг та приїхати у інше місто, зустрітися з друзями в кафе, елементарно потиснути руку. Чого саме вам не вистачало найбільше в ізоляції?

— Та всього вистачало… 

Цей час мені трохи нагадав період канікул, коли усі роз'їжджаються у відпустки, на вулицях менше машин, телефон рідше дзвонить, мало листів тощо. 

Життя не завмирає, але стишує свій біг. У Києві таке відбувається у серпні. Для мене це найкращі умови для роботи.

— На карантині люди поділилися на два типи: одні вважали, що час, коли навколо все завмерло, не варто тринькати на якісь справи — набагато корисніше зануритися у самоспоглядання або вдумливе читання філософських книг; інші закликали не витрачати час даремно, а терміново вчитися чомусь корисному. У підсумку й ті, й інші гортали стрічку в фейсбуці та дивилися телесеріали. А до якого типу належали ви? 

— Я теж гортав стрічку чи переглядав новини, але не більше, ніж зазвичай. 

Телебачення я вже давно не дивлюся, хіба що можу в інтернеті подивитись окремі сюжети, що мене цікавлять. 

Звісно, всього, що хотілося, я не встиг зробити. Часу бракує катастрофічно, з цим нема ради, на жаль.

— Заняття будь-якою творчістю під час карантину прирівнювалося до арт-терапії, тому що вона захоплювала, занурювала в іншу реальність і не давала піддаватися паніці. Але для тих, хто займається творчістю давно і професійно, вона також має терапевтичний ефект у критичних ситуаціях?

— Я не певен стосовно загальнотерапевтичного впливу, але як психотерапевтичний чинник творчість може допомогти перейти важкі життєві ситуації. 

Кожен з нас рано чи пізно стикається з розчаруваннями, із втратою близьких людей. У такі хвилини, коли починаєш провалюватися в безодню, творчість надає точку опори і допомагає рухатись уперед. 

Але карантин не став для мене якоюсь трагедією. Я не панікував, і терапія мені була не потрібна. 

— Чи не виникло у вас під час карантину бажання написати музику, звернувшись до якого-небудь літературного твору, де сюжет торкається теми пандемії — "Декамерон", наприклад, "Маска Червоної смерті" або "Щоденник чумного року". Чи занадто прямі аналогії і надто близька дистанція не налаштовують на подібну творчість?

— Усе-таки, суворий карантин тривав недовго. Було багато справ, що почалися раніше і вимагали завершення. Але в подальшій перспективі — чому ні?

— Наскільки вам цікаві експерименти в області зум-опер?

— Очевидно, це джерело нової естетики, нових виражальних засобів і прийомів у мистецтві. Вони постануть і будуть засвоєні, подібно до інших новацій, що їх породжували різні історичні епохи. 

Я передивився декілька подібних онлайн-проєктів, один-два з них сподобались, але не як альтернатива традиційним формам, а як їхнє логічне продовження, "розширення" — такий собі жанровий плагін.

— Ваші опери переважно ставляться за кордоном. Таке невизнання — або, скоріше, байдужість з боку Батьківщини — обтяжує вас чи закордонний успіх компенсує усе це?

— Та ні, мені б дуже хотілося мати більше уваги тут. Але річ не лише у мені, у колег справи не краще. 

Композитору дуже важко написати нову оперу, не маючи надії на її постановку, адже це величезний шмат роботи, якому ти віддаєш багато місяців чи й років. 

Без симбіозу композитора і театру цей жанр не може повноцінно розвиватись. Якщо кожен з наших оперних театрів буде щорічно ставити хоча б одну нову українську оперу, справа зрушить з мертвої точки. 

Мене дуже тішить, що останнім часом керівник Львівської опери Василь Вовкун ініціював серйозні проєкти у цьому напрямку: поставлена опера Івана Небесного, проводиться конкурс для молодих композиторів. 

У Харкові запланована постановка нового твору Алли Загайкевич на лібрето Сергія Жадана. 

Подібні заходи мають стати нормою для усіх наших театрів. Звісно, ми не отримаємо лише суцільні шедеври, будуть і прохідні роботи, і провали, але відродиться тяглість творчого процесу.

 
Олександр Щетинський: "Якщо вдається щось заробити своєю музикою, то це наче бонус, премія, щасливий випадок, але аж ніяк не зарплатня. Тому наші композитори мусять заробляти в інший спосіб"

— Ви згадали Загайкевич… А ось Брамс та Едісон Денісов були впевнені, що жінка не здатна бути хорошим композитором (хоча це не заважало Денісову поважати творчість Губайдуліної). А у вас є якісь переконання, що межують з фанаберіями або забобонами?

— Я терпіти не можу поп-музики — усього того настирного механічного примітиву, яким заповнений акустичний простір наших кав'ярень, їдалень, радіо— і телеканалів. 

Для мене це різновид забруднення навколишнього середовища, що викликає майже фізіологічне відторгнення. 

А стосовно жінок-композиторів, їх було вкрай мало у старі часи. Тепер пропорція змінилася, але все одно чоловіків значна більшість. 

Це цікавий факт, особливо порівняно з іншими музичними професіями, де запанувала більша гармонія, а подекуди — як-от серед викладачів — жінок вже набагато більше, ніж чоловіків. 

Як це пояснити, я не знаю. Було б дуже цікаво дізнатись, що про це думають фахівці-психологи.

— Під час карантину я часто натрапляв на ютубі на ваш "Вальс Макабр" — ймовірно, пандемія та ізоляція посприяли несподіваній популярності цього твору серед користувачів відеохостингу. А що слухали ви під час карантину?

— Те ж саме, що й за інших обставин: переважно стару класичну музику. 

Нарешті, завдяки інтернету, людство отримало прямий доступ до величезних скарбів культури. Я щодня припадаю до цих цілющих джерел і вже не уявляю своє життя без них.

— Які події, що сталися під час карантину, вразили вас? 

— Мені дуже сподобалось, коли на початку карантину багато театрів і концертних закладів відкрили свої відеоархіви для вільного перегляду. 

Я вірю, що ця форма контакту буде розвиватись у майбутньому.

— А концерт у оперному театрі "Liceu", коли струнний квартет грав Пуччіні перед залом, де у кріслах замість глядачів були розставлені горщики з різними рослинами?

— Так, то був цікавий перформанс. Але я дуже сподіваюся, що пандемія коронавірусу запам'ятається нам не якимись окремими подіями, а зробленими висновками. 

Інфантильне суспільство повинно подорослішати і навчитися розставляти пріоритети. 

Екзистенційна модель, що раніше зводилася до "треба заробити побільше грошей і лише після цього почати жити", продемонструвала свою неспроможність. Адже завтра може вже й не бути.

Андрій Тараненко



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Олександр Альба: Ми змушені конкурувати з авіакомпаніями, які отримали мільярди держпідтримки під час пандемії 
Командир літака: Незважаючи на драматичний спад в кількості рейсів та об'ємі перевезень, у нас не звільнили нікого з пілотів
Катерина Смирнова: Коли оголосили карантин, моя "фінансова подушка" була у бізнесі, який раптом зупинився
Директорка гімназії: Можна жалкувати про різні скасовані урочистості, але пріоритет здоров'я учнів набагато важливіший
Усі публікації