Власниці агенції кейтерингу: У нас давно є мрія створення кооперативного фермерського руху

Христина Скрипка та Яна Жадан познайомились шість років тому, коли працювали офіціантками в одному закладі. 

За цей час подруги встигли створити чимало проєктів і навіть трендів у гастрономічному середовищі Києва, об’єднавши їх усі єдиною платформою — Foodies. 

Самі себе вони називають власницями агенції кейтерингу та діячками культури їжі.

Маючи у минулому досвід менеджерок з розвитку столичного Житнього ринку, дівчата завжди мріяли створити кооперативний фермерський рух виробників органічної продукції. Пандемія наблизила цю мрію до втілення. 

Невеличкий бар, яким опікуються подруги, у карантин перетворився на мініринок, запровадив доставку і мав шалений попит. 

Це й дало поштовх для нової ідеї — відкриття магазину органічних продуктів. 

— Foodies ґрунтується на цілій низці цінностей, серед яких етичність виробництва, сталий попит, органічна продукція, щирість комунікації і сезонність. Наскільки популярною ця філософія стає у суспільстві?

—Христина: Насправді ми лише наслідуємо та поділяємо ті цінності, які вже давно існують у світі. Так, наприклад, свого часу відомий скандинавський ресторан NOMA створив моду на сезонні продукти.

І вже ця мода докотилася навіть до авторавликів у наших українських парках, які продають каву з гарбузом восени, бо гарбуз — це сезонність.

— Яна: Тобто, розумієте, равлику взагалі байдуже на культуру кави як таку. Але вона продає цей напій із гарбузом, бо це сезонно і модно.

Христина Скрипка та Яна Жадан

— І, певно, має попит. А яке ставлення українців до органічної продукції ви спостерігаєте? 

— Яна: Дуже багато українців нарікають на органічні продукти в тому, що вони дорого коштують. Вони дорого коштують, бо у фермерів немає підтримки та впевненості у завтрашньому дні. Їм потрібна підтримка та контракти. 

Коли ми споживаємо локальне, ми створюємо стійкий попит та підтримуємо місцевих фермерів. Через рік їх стане більше, а органічна їжа стане дешевшою, бо буде попит. Тому це все взаємопов’язане.

— Христина: Ми завжди намагаємось працювати дуже чесно та відкрито, пояснюючи гостю, чому це стільки коштує, що за цим стоїть. Розповідаємо історії, бо це важливо. Тому що їжа — це щоденний побут людини. 

— З чого ви починали, коли залишили роботу офіціанток? 

— Христина: Ми починали зі званих вечерь, в які вкладали і повчальну складову. Паралельно створили поп-ап-проєкт сніданків, де власноруч на кухні наших друзів з кафе "Каштан" готували дуже просту їжу та салати з овочів бабусиної грядки. Це були прості сніданки із 3-4 позицій, з сезонних продуктів і це було суперпопулярно. У нас не було свого кафе, але кожні вихідні ми годували своїх гостей, і їм було куди до нас прийти.

— Яна: Півтора роки тому у нас з’явився бар, який розташований у галереї сучасного українського мистецтва. Це маленьке камерне місце, але і там ми намагаємося транслювати якісь цінності. Зранку це кав’ярня, а ввечері — бар натурального вина.

Христина: "Ми завжди намагаємось працювати дуже чесно та відкрито, пояснюючи гостю, чому це стільки коштує, що за цим стоїть"

— Навколо Foodies згуртувалася велика та різноманітна спільнота людей, які так чи інакше цікавляться їжею. Гастрономічний Київ щільно напічканий різними подіями, закладами, особистостями. Чи важко працювати в цьому конкурентному середовищі? 

— Христина: Одне з наших правил — ми не віримо у конкуренцію. Вважаємо, що якщо на одній вулиці відкрилися кілька закладів, то це не про конкуренцію, а про розвиток цієї вулиці. 

Власне, хто наша спільнота і як вони виглядають, ми побачили тільки коли почали готувати сніданки у кафе "Каштан". І були вражені, що їх так багато і вони такі різні. 

— У січні ви провели великий благодійний полуденок для тисячі пенсіонерів, який об’єднав людей зі всієї України. Хоча благодійністю до цього ви не займалися. З якими настроями і планами входили у карантин? 

— Яна: Ми потім ще місяць були під враженням після цього полуденку, планували створювати їдальню і ще кілька проєктів. 

А за тиждень до карантину почав коливатися курс і стало зрозуміло, що треба готуватися до чогось серйозного. Почали переглядати меню, собівартість…

У перший же день карантину ми подивились на всі продукти, які мали у барі, і зрозуміли, що тепер їх будемо доставляти. 

— До цього рішення вдалися всі, хто могли собі це дозволити. Якими були особливості саме вашої доставки? 

— Христина: Усі знають наш бар як місце, де ми збираємо смачні продукти, але самі не готуємо. У нас можна купити веганську цукерку від якогось артпроєкту, або особливі в’ялені томати і таке інше. Бар був способом усім цим ділитися з людьми, і ми не могли залишити ані маленьких постачальників, ані наших клієнтів без усього цього. І в першу чергу ми зробили доставку, щоб підтримати нашу команду.

— Яна: Ми мали два варіанти розвитку подій — або сказати всім: "Вибачайте, ми можемо заплатити вам іще одну зарплату — і все", або інший варіант —  якось повільно просуватися всі разом, і щоб ніхто не відчував фрустрацію від того, що все закінчилося.

— Як швидко на ініціативу відреагували ваші постійні клієнти та постачальники? Що ви зробили своєю конкурентною перевагою?

— Христина: У той період було дуже небезпечно ходити у магазин — і ми зробили пост про те, що ми кожен день доставляємо продукти. Кожен вихід у магазин — це ризик. І кожен вихід наших співробітників у магазин — це теж ризик, але його ми вже беремо на себе як роботодавці.

Ми не хотіли просто перепродавати та заробляти на різниці. Тому вирішили, що це має бути продукція від фермерів та різні унікальні продукти, які людині довелося б замовляти самотужки у десяти різних місцях, або ж зайти на наш сайт, заповнити форму — і там усе це вже зібрано.

— Яна: Доставка дуже швидко розвивалася, до нас долучалось усе більше і клієнтів, і фермерів, тож треба було реагувати миттєво. Наприклад, на одному тижні ми мали 20 замовлень, а на іншому — вже 80. Зростання у чотири рази на одному тижні — це дуже рідкісне явище у бізнесі. Тож, мали реагувати відповідно.

Христина: Одне з наших правил — ми не віримо у конкуренцію. Вважаємо, що якщо на одній вулиці відкрилися кілька закладів, то це не про конкуренцію, а про розвиток цієї вулиці

— Чи усвідомили та змінювали щось після перших тижнів роботи? 

— Яна: Усвідомили, що треба звернути увагу на щоденні продукти, на базовий набір. Що можна продавати матчу та веганські трубочки, але коли ти сидиш удома, тобі потрібне молоко, яйця та картопля.

— А чи багато органічних фермерств наразі у вашій базі?

—Христина: Ми з багатьма познайомилися саме у карантин. І наша доставка — це засіб об’єднати маленьких постачальників, у яких немає гарантії в тому, що в них буде попит. Наш бар став своєрідним хабом, де все це збирається, обробляється, гарно впаковується і йде до споживача.

— Із мінімальною націнкою?

— Христина: Нам було важливо працювати в нуль, бо головна мета — це підтримка команди. Спочатку ми лише хотіли створити обіг, щоб перекрити фінансові хвости з минулого місяця. А вийшло, що через те, що так багато людей хотіло нас підтримати, проєкт злетів.

— Як вважаєте, що призвело до такого ефекту? 

— Яна: Ми вибудували правильну комунікацію: у соцмережах запощували фото фермерів, розповідали про них — і людина розуміла, що вона підтримує не тільки нас, а й цього конкретного фермера.

До кожного замовлення ми створюємо окремий чат, і в цьому чаті все дуже персоналізовано, це дуже особистий процес. Ми знаємо наших гостей, знаємо, що вони замовляли, можемо порадити, як приготувати бульйон і підібрати продукти для цього.

— Певно, більшість часу йде саме на це спілкування.

— Яна: Так, багато, але саме це і є Foodies. 

— Маю припущення, що у вас дуже прискіпливе ставлення до власних соціальних мереж. Ви самі ведете сторінки робочих акаунтів?

— Христина: До недавнього часу робили це самі і нікому не довіряли, бо це один із головних інструментів нести цінності. А віднедавна це робить дівчина, яка з нами вже рік і в курсі справ.

— Після того, як запровадити доставку, ви зробили маркет у стінах свого бару. Базари та будь-які інші місця соціальних контактів у той період були зачинені. Як ви працювали, щоб не наражати та не наражатися на небезпеку? 

— Христина: Ми робили два маркети на тиждень. Заходило лише по три людини у приміщення, саме приміщення обробляли раз на годину. Черга стояла і люди чекали по сорок хвилин, щоб зайти. Це була неймовірна подія! Уявіть, ви півтора місяці сидите вдома закриті, і тут якась можливість соціалізації! Маркет! Ти заходиш, тобі пропонують каву, ти можеш обрати картоплю… Це майже як сходити на фестиваль раніше.

— Яна: У галереї виклали хліб, овочі, квіти. Але до продуктів не можна було торкатися, гості перебували від них на певній дистанції. По суті, ми нічим не відрізнялися від будь-якого великого супермаркету, але через те, що ми маленькі, нам було ще легше контролювати, щоб усі дотримувалися правил. У нас був один член команди на три гостя, цього достатньо і щоб якісно обслужити, і щоб тримати їх у полі зору.

Яна: "Дуже багато українців нарікають органічні продукти в тому, що вони дорого коштують. Вони дорого коштують, бо у фермерів немає підтримки та впевненості у завтрашньому дні"

— Плануєте залишати доставку і надалі?

— Яна: Однозначно. Бо це і є саме той щоденний дотик, яким ми можемо впливати на нашого гостя. Можливо, ми створимо якись додаток та автоматизуємо певні процеси, але момент спілкування в персональному чаті зі своїм гостем, який у тебе щось купує, він нікуди не дінеться.

У нас давно є мрія створення якогось правильного кооперативного фермерського руху, де кожного тижня можна буде отримувати свою коробку з харчами. Це такий зв’язок городянина з фермою. І ця доставка в якомусь сенсі реалізувала цю мрію. 

— Чим для вас став карантин? Як ви внутрішньо сприйняли виклики цього періоду? 

— Христина: Це можливість подивитися на те, де ти живеш і що тебе оточує. Це був по-справжньому неймовірний час взаємопідтримки! Але ми знаємо, що не всім було легко. І нам теж було не просто. Утім, створюючи якийсь рух, ти змушуєш ворушитися всіх навколо. Так, усім складно, проте робиш крок комусь назустріч — і вже легше. 

Нам обом легше даються стреси, коли ми щось робимо і це перетворюється на якусь форму терапії. 

Тетяна Мерцалова