Сергій Яценко, Клоузер: Якщо не дадуть грант, ми не протягнемо. Легше зачинитися

Сергій Яценко, директор культового столичного закладу Клоузер, підрахував, що через коронакризу він із компаньйонами не доотримав щонайменше 5 мільйонів гривень. 

Цього літа вдалося провести лише три нічні вечірки у класичному форматі. До всього довелося скасувати чотири фестивалі та зачинити галерею сучасного українського мистецтва, яка знаходилась на одній території із нічним клубом. 

Заплановані на рік вперед заходи та проплачені музиканти зависли у повітрі. 

Як і решта столичних клубів, Клоузер адаптувався до формату денних вечірок на відкритому просторі, які розпочиналися по обіді й закінчувалися до півночі. 

"Якщо так і далі буде продовжуватися, покину все це та піду працювати в офіс найманим працівником. Колись я вже працював фінансовим директором" — каже Яценко у своєму інтерв'ю Українській правді SOS.

Українська правда SOS записала інтерв’ю із Сергієм ще до новини про продовження адаптивного карантину до жовтня, але вже тоді ситуація навколо подальшої долі Клоузера виглядала примарно. 

Сергій Яценко: "Нас зачинили фактично найперших, карантин по країні ще не оголосили, але вже рекомендували вживати заходів, і ми самі вирішили не працювати далі, бо були всі налякані й ніхто не розумів, що робити"

всі фото: олексій чарєй

— Які фестивалі вам довелося скасувати цього року?

— Це Стрічка, Brave! Factory, Black Factory та Am I Jazz? Останній якщо і буде, то в якомусь напівонлайн-форматі. Стрічку ще остаточно не скасували, вона зазвичай навесні, але ми її перенесли спочатку на літо, потім на вересень. Гадаю, скасуємо невдовзі. 

— За сім років існування Стрічки це перший раз доводиться скасовувати подію?

— Так. До речі, Клоузеру теж сім років. 

— А решта як довго існують?

— Наймолодший Black Factory, йому один рік. Усі решта існують щонайменше по чотири роки, і не так давно тільки почали приносити прибуток.

— Ви є директором Клоузеру, а скільки співзасновників усього?

— Чотири, і я один із них. 

— Як взаємодіяли між собою, коли стали зрозумілими масштаби епідемії, що розгорталася?

— Ми спостерігали за Китаєм, але навіть не думали, що це так швидко нас торкнеться. У нас відбулася велика вечірка, присвячена 8-му березня, а наступного тижня — все! 

Нас зачинили фактично найперших, карантин по країні ще не оголосили, але вже рекомендували вживати заходів, і ми самі вирішили не працювати далі, бо були всі налякані й ніхто не розумів, що робити. 

Сіли всім колективом, прийняти це рішення, а потім роз'їхалися по своїх домівках і взагалі майже не спілкувалися три місяці. Відпочивали. 

— У вас дружні взаємини між собою?

— Так, просто хотілося використати карантин по максимуму і, якщо вже дали нам можливість перепочити, то всі спочатку намагалися саме це і зробити. А ось вже потім, коли стало зрозуміло, що трьома місяцями нічого не обмежиться, тоді вже стали вигадувати, що робити. 

— Мені здається, що ви, як люди, які звикли кожного тижня відвідувати щонайменше по дві вечірки, мали б відчувати певну "ломку" без всього цього. 

— Навпаки, я ж кажу. Дуже тішилися тому, що нарешті є час, який можна присвятити літературі, кіно, психологу, ремонту. Усе, що довго відкладали, на все це нарешті з'явився час. 

— У грошах відраховували, скільки втратили? 

— Звісно. Ми зараз подаємося на грант від Українського культурного фонду, там максимальна сума гранту один мільйон, але це навіть і близько не відповідає нашим втратам. 

Якщо взяти вартість всіх оренд плюс фестивалі та проплачених на них артистів, всю відзняту рекламу, яка вже була зроблена та промотувалася ще з січня, а ще штат працівників, яким треба було платити зарплати — це десь п'ять мільйонів гривень, не менше.

— Багатьох працівників звільнили? 

— Більшу частину. Три місяці вони просиділи без зарплатні, а потім ми їм просто сказали, щоб уже починали шукати в іншому місці роботу, тому що ну немає сенсу більше чекати.

— Не цікавились, як вони зараз? Чи вдалося цим людям працевлаштуватися і куди? 

— Ті, хто були пов'язані з баром, у них все добре. Хтось в Одесу поїхав, хтось ще кудись. Є ті, хто зайнялися своєю справою, наприклад, дівчина по піару відкрила власну агенцію. 

Менеджерку, яка працювала із соціальними мережами, ми й досі потроху залучаємо, але це була в неї не основна робота. 

Багато хто був у штаті, але це в них була часткова зайнятість. Тому зараз вони намагаються займатися саме основною діяльністю.  

— А як справи у ваших діджеїв-резидентів? 

— Це наші добрі друзі, які все життя займаються музикою, і для багатьох це був єдиний дохід. Виступів взагалі не було ніяких впродовж щонайменше чотирьох місяців. Вони у великій скруті. 

— Приміщення під клуб ви орендуєте. Чи зробили вам знижку на нього? 

— Нам зробили знижку у 50% на чотири місяці оренди. Але ми її не платили, тому що в нас взагалі не було ніяких доходів чи запасів. Усі гроші були у фестивалях, в артистах, в промо, в рекламі. 

— У вас завжди все в обороті? 

— Так. Лише торік ми вийняли 50-60 тисяч з фестивалю Brave Factory і відразу ж їх вклали у новий фестиваль Black Factory.

— Це середня дохідність вашого фестивалю?

— Це був перший рік, коли він взагалі приніс гроші. До цього часу був збитковим, понад сто тисяч доларів на ньому втрачали в перші роки. Дуже багато чого будувалося з нуля — танцполи, сцени, зони. Цей весь продакшен подекуди коштував дорожче, ніж артисти. 

— Як вирішуються питання із тими артистами та діджеями, яких ви вже забронювали та проплатили наперед на початку року чи ще минулого року? Адже пандемія — це форс-мажор.

— Коштів ніхто не повертає. Усі готові приїхати на наступний рік. Зараз дуже складно привезти когось, постійно змінюються правила; домовляєшся з артистом, а через тиждень він вже пише, що передумав. 

А ще ж треба все так розрахувати у часі, щоб артист встиг зробити тести, бо потім йому доведеться у себе в країні сидіти на карантині. Або ж тут сидіти. Тобто, додаткова логістика з'явилася. А дехто і просто побоюється їхати. 

— Складно. Отже, час підіймати своїх. 

— Ми завжди своїх підіймали. На всіх фестивалях українцям віддавали прайм-тайм. Іноді наші набагато кращий продукт видають, ніж іноземці.

— Що передбачає формат денних вечірок, до яких ви влітку вдалися із командою? 

— Діджей, крута локація на відкритому повітрі, бар, гості. Ми мали спробувати це, адже ризикували просто проїсти всі гроші за літо. Приходили різні люди, близько 500 осіб зазвичай. Ми першими у Києві почали їх робити, а потім всі інші нічні клуби теж перейняли цей досвід.

— І до якої години тривала така денна вечірка? 

— Залежить від дозволів. Колись завершували до одинадцятої вечора, потім був час, коли дозволяли працювати до пів на першу ночі.

За літо вам усе-таки вдалося провести три нічні вечірки. Як вони проходили? Намагаюся собі уявити людей у нічному клубі в масках. 

— Це було на відкритому повітрі, так, маски, температурний скринінг, завчасно приготовані та герметично упаковані коктейлі. Людей було небагато, але нам вдалося зібрати таким чином гроші, щоб покрити оренду. 

Зараз думаємо на осінь запустити краудфандингову кампанію. Бачу, що в Берліні кільком клубам так вдалося врятуватися від закриття. Бо, якщо нам не дадуть грант, ми, мабуть, не протягнемо. 

Легше зачинитися і відкритися потім через півтора-два роки. Доведеться йти працювати в офіс, чого дуже не хотілося б. 

Сергій Яценко: " Нам зробили знижку у 50% на чотири місяці оренди. Але ми її не платили, тому що в нас взагалі не було ніяких доходів чи запасів"

— А як щодо вашого особистого карантину? Що визначального за цей час трапилось із вами?

— Мені довелося переїхати в меншу за площею квартиру, бо попередня стала занадто дорога для мене. 

До карантину мав певні складності у стосунках з дівчиною, тому ще і цьому присвятив час. Ще почитав книги, попрацював із психологом. 

— Як вам практика роботи із психологом онлайн?

— Узагалі ніяк. Мене нічого з цього не приваблює — ані наради у zoom, ані онлайн-вечірки. Усе це казна-що і не йде в жодне порівняння із живим спілкуванням. 

Хоча багатьом моїм знайомим так навіть більше сподобалось. 

Сергій Яценко: "Мені довелося переїхати в меншу за площею квартиру, бо попередня стала занадто дорога для мене"

— Жодної онлайн-трансляції вечірки не робили за цей період?

— Зробили одну, просто щоб подивитися, як воно працює. І ще одну зробили в той час, коли мав відбутися фестиваль Стрічка — здебільшого щоб відпрацювати спонсорські кошти. 

Максимальна кількість унікальних глядачів була 35 тисяч. Це не мало, бо фестиваль добре знають в усьому світі. З цього ми заплатили зарплати.

— Чи спілкуєтесь із колегами по галузі? 

— Так, звісно, я навіть є в загальному чаті представників індустрії. Там понад тисячу осіб зі всієї України. 

— Яка там наразі атмосфера в тому чаті? 

— Не дружня (посміхається). 

Усі скаржаться, але за весь час так і не знайшлося людей, які зголосилися б узяти на себе ініціативу та спробувати відстояти галузь. Переважно всі між собою лише сварилися.

Хоча в цьому чаті є і депутати, які намагалися просунути певні ініціативи по галузі, наприклад, зниження ПДВ до 7%. Але по-справжньому об'єднатися чомусь не вийшло. 

Тетяна Мерцалова

Ми дуже вдячні вам, наші читачі, за час, проведений на сайті "Українська правда.SOS". Тепер ми хочемо попросити вас оцінити нашу роботу – і для цього ставимо декілька просих запитань.