Мегаполіси після коронавірусу: як Covid-19 може радикально змінити життя в містах

Пандемії завжди змінювали міста, і Covid-19 теж робить це просто зараз: його наслідки варіюються від ширшого впровадження систем стеження до "знеущільнення" міст і нової хвилі активізму в громадах.

Про це автор Джек Шекнер пише для видання The Guardian.

Набережна Вікторії, що розтягнулася на милю з чвертю вздовж Темзи, для багатьох є уособленням Лондона. На старих британських поштових листівках її широкі променади і розкішні сади почали зображати одними з перших. 

Столичне будівельне управління, яке наглядало за її спорудженням, оцінило її як "пристойне, належно окультурене місце для успішного торгового суспільства".

Але набережна, без якої сьогодні це місто уявити неможливо, з’явилася виключно як результат пандемії. Якби не спустошливі глобальні спалахи холери у 19 столітті — в тому числі значний спалах у Лондоні на початку 1850-х, що забрав більше десяти тисяч життів, — потреба в новій сучасній каналізаційній системі могла б ніколи й не сформуватися. 

фото: pixabay.com

Видатної громадської споруди Джозефа Безелджета, що була збудована для безпечного відводу стічних вод у річку — геть від запасів питної води, — могло не бути.

Кризи, пов’язані з громадським здоров’ям, майже завжди накладали на місто свій відбиток. 

Від чуми в Афінах у 430 р. до н.е., яка суттєво змінила закони міста і його ідентичність, до Чорної Смерті в Середні віки, яка змістила баланс сил між класами у європейських суспільствах, до нещодавнього сплеску епідемії Еболи в регіонах Африки, розташованих південніше Сахари, який оприявнив, наскільки тісними є зв’язки між сучасними гіперглобалізованими містами.

Доки світ продовжує боротися з блискавичним поширенням коронавірусу, ізолювавши велику кількість людей у власних домівках і радикально змінивши те, як ми пересуваємося по своїх містах, працюємо в них і уявляємо їх, хтось вже починає замислюватися, які з цих змін залишаться після завершення пандемії і як може виглядати життя після вірусу.

Одним з найнагальніших питань міського планування буде очевидний конфлікт між ущільненням — тенденцією до більшої концентрації населення, що розглядається як важливий фактор для збереження сталості довкілля, — і розосередженням, відмежовуванням населення, яке є одним з ключових механізмів стримування розповсюдження інфекції.

"Зараз ми зменшуємо щільність всюди, де можемо, і маємо для цього серйозну підставу", — зауважує Річард Сеннет, професор урбаністики Массачусетського технологічного інституту, старший радник програми ООН з міст і кліматичних змін. — "Але загалом щільність — це добре: щільніші міста енергоефективніші. Тому гадаю, що в довгостроковій перспективі буде конкуренція між вимогами громадського здоров’я і протидії кліматичним змінам".

Сеннет вірить, що в майбутньому відродиться запит на пошук дизайнерських рішень для індивідуальних помешкань і такого планування міського простору, який би дозволив людям соціалізуватися без того, щоб як сардинам тіснитися в ресторанах, барах і клубах. 

З іншого боку, зважаючи на неймовірно високу вартість землі у великих містах на зразок Нью-Йорка чи Гонг-Конга, такий запит може суттєво залежати також від економічних реформ.

фото: pixabay.com

Останнім часом попри те, що міста на Глобальному Півдні продовжують зростати за рахунок притоку мешканців сіл, у містах Півночі тенденція протилежна: тамтешні заможніші мешканці користуються перевагами дистанційної роботи, переїжджаючи у менші міста і поселення в сільській місцевості, де власність дешевша, а якість життя — вища.

"Зменшення вартості відстані", як називає це явище Карен Гарріс, виконавча директорка Макро Трендз Ґруп консалтингової компанії "Бейн і партнери", в результаті кризи, спричиненої коронавірусом, ймовірно прискориться. 

Усе більше компаній впроваджують системи, що дозволяють персоналу працювати дистанційно, і все більше людей звикають до цього. 

"Це звички, які, ймовірно, приживуться", — каже Гарріс.

Наслідки для мегаполісів будуть колосальними. Якщо, наприклад, близькість до місця роботи більше не буде суттєвим фактором вибору місця проживання, то зникає привабливість передмість. Можливо ми рухаємося в бік світу, де на перший план вийдуть теперішні міські центри і розосереджені "нові села", а традиційні маршрути дім-робота поступово зникнуть.

Іншим імовірним наслідком коронавірусу може стати посилення цифрової інфраструктури наших міст. Південна Корея — одна з країн, що найбільше уражені хворобою, — має при цьому один з найнижчих показників смертності. Цей феномен частково обумовлений рядом технологічних інновацій, серед яких неоднозначні з етичного погляду відстеження і публікація переміщень заражених пацієнтів.

У Китаї влада залучила технологічні компанії на кшталт "Алібаба" і "Тенцент" до відстеження поширення Covid-19 і використовує аналіз великих даних, щоб попереджати появу подальших осередків зараження. 

Якщо одним з уроків кризи для влади стане, що "розумні міста", в тому числі Сонґдо і Шеньчжень, виявилися безпечнішими з погляду громадського здоров’я, то можна очікувати на збільшення кількості спроб автоматичного відстеження і фіксації активності в міських зонах — і на жорсткіші дебати щодо влади, яку таке спостереження дає корпораціям і державам.

У час, коли надзвичайні заходи стають звичними чи навіть постійними, ми повинні пильнувати за привидом повзучого авторитаризму, каже Сеннет. 

"Якщо ми відкриємо історію і подивимося на те, які правила впроваджувалися для контролю над містами в кризові періоди — від Французької революції й до 11 вересня у Сполучених Штатах, — то побачимо, що на їхнє скасування йшли роки чи навіть століття", — каже він.

У часи, коли етнонаціоналізм посилюється в глобальному масштабі, коли праві популісти були обрані в багатьох країнах — від Бразилії до Сполучених Штатів, Угорщини й Індії, — одним з наслідків коронавірусу може стати вкорінення політичних наративів вилучення, закликів відокремити міські спільноти новими кордонами — під контролем лідерів, які мають політичну волю, законні й технологічні спроможності це робити.

В минулому внаслідок масштабних медичних криз від суспільного невдоволення страждали єврейські общини й інші соціально тавровані групи, як наприклад хворі на проказу. Те, що Дональд Трамп вживає означення "китайський вірус", дає підстави припускати, що одним з наслідків пандемії також стане "пошук винних".

Натомість на місцях для багатьох глобалізованих міст історія коронавірусу цілком відмінна. Після десятиліть посиленої атомізації, особливо серед молодших міських мешканців, які через захмарну вартість житла живуть без певності в завтрашньому дні й робочому місці, раптом відбувся сплеск розповсюдження груп взаємодопомоги. 

Ці групи, створені громадами для підтримки своїх найбільш вразливих членів на час ізоляції, зібрали разом сусідів, розділених за віком та іншими демографічними показниками. 

фото: pixabay.com

Соціальне дистанціювання, за іронією долі, пов’язало частину з нас ближче, ніж будь-коли раніше. Чи існуватимуть ці групи після завершення пандемії і чи матимуть вони серйозно вплив на наше міське майбутнє частково залежить від того, які політичні уроки ми винесемо з цієї кризи.

Вразливість багатьох наших сусідів – не лише через тимчасову надзвичайну епідеміологічну подію, а як незмінний факт реальності життя, — стала дуже виразно відчутною: як літніх людей, яким не вистачає соціальної допомоги, так і в тому числі самозайнятих людей, яким бракує фінансової подушки, щоб пережити скрутні часи, але від роботи яких ми залежимо.

Загострене відчуття суспільства як радше колективного цілого ніж сукупності окремих індивідів може мати наслідком довгострокове зростання громадського запиту на інтервенціоністські заходи, спрямовані на захист громадян. 

Урядам може стати важче опиратися цій тенденції, зважаючи на їхню готовність відмовлятися від примату інтересів ринку в розпал епідемії коронавірусу.

Приватні лікарні вже відчувають тиск, стикаючись з вимогою лікувати хворих, неспроможних оплатити їхні послуги. 

У Лос-Анджелесі частина законотворців підтримали бездомних громадян, що захопили порожні будинки. 

Чи згаснуть ці настрої після відходу коронавірусу? Чи втримається політичний запит на переорієнтацію міських політик з корпоративних інтересів на інтереси громади – наприклад, у питанні регулювання оренди житла?

Зараз ми ще не знаємо відповіді, але в тих нових і непередбачуваних зв’язках, що швидко виковуються в наших містах внаслідок пандемії, можливо є підстави для оптимізму. 

"Ви не можете "роззнайомити" людей, — зауважує Гарріс, – і зазвичай це добре". 

Сеннет вважає, що ми ймовірно спостерігаємо засадничий зсув у міських соціальних стосунках. 

"Мешканці міст зараз усвідомлюють свої бажання, про існування яких досі не здогадувалися, — каже він, — зокрема бажання більшого контакту з людьми, зв’язків з людьми, неподібних на себе". 

Чи ця зміна міського життя виявиться такою ж довговічною, як каналізаційна система набережної Безелджета, ми ще побачимо.

Оригінал публікації 

Переклав Єгор Поляков для Центру спільних дій та Української правди