Олександр Матяш: Люди пересидять без моїх труханів і шкарпеток. А на фронті мій продукт — необхідність

Андрій Тараненко
Ольга Сидорко
Понеділок, 18 травня 2020, 08:30

Засновник компанії чоловічої білизни, актор та ідейний натхненник телесеріалу "Точка нуль", у недалекому минулому медик-волонтер, доброволець батальйону "Київщина" та полку "Миротворець", все це про Олександра Матяша.

На прізвисько "Саша Труселя" Олександр Матяш не тільки не ображається, навпаки пишається ним.

До речі, історія створення українського бренду чоловічої білизни Regata Club досить нетривіальна. 

Коли у 2015-ому Матяш пішов служити у зоні АТО, відчував серйозний дискомфорт від казенної білизни вона нещадно натирала. Тоді й з’явилася ідея шити "правильні труси". 

COVID-19 відчутно ударив по компанії, як, власне, і по всьому українському малому бізнесу через карантин виробництво призупинено, на складах закінчуються останні позиції товару, покупець нарікає, фінансові втрати зростають як сніжний ком.

Спецпроект Pravda.SOS про наслідки COVID-19 зателефонував Олександру Матяшу в перші дні послаблення жорсткого карантину, сподіваючись застати його вдома. 

      

Привіт, невловимий Джо! Тебе дуже складно схопити за руку для розмови ти в постійному русі, весь час за кермом. Чим ти настільки зайнятий? Інші тільки починають виходити з каталепсії, у яку їх занурив карантин, а ти вже настільки гіперактивний, що тебе не наздогнати.

—  Справ по горло, брат! Є багато проектів, які я веду наприклад, телесеріал "Точка нуль", який ми відзняли ще минулої осені, і зараз мені потрібно зробити все, щоб він справді злетів. 

Є поточна робота: корпоративні клієнти, інтернет-магазин, консультації з моїм конструктором, розробка нових моделей. Так що вибач, друже, але я дійсно весь час мотаюся по місту. 

Як не крути, але рулон тканини або гумку для трусів по імейлу не перешлеш. 

Ось і доводиться мотатися туди-сюди. Але інакше й не можна  — тільки так ти можеш забезпечити свій бізнес у складні часи.

Це змушувало тебе порушувати карантин в березні і квітні?

— Я, звичайно, намагався якомога менше виходити на вулицю, без необхідності нікуди не їздив, але ж ти розумієш робота сама себе робити не буде. 

У мене офіс у двох кварталах від дому, а в офісі завжди є чим зайнятися прибрати, наприклад, або провести інвентаризацію. 

Якщо це можна назвати порушенням карантину тоді так, порушував.

"Телесеріал "Точка нуль" ми відзняли ще минулої осені і зараз мені потрібно зробити все, щоб він справді злетів"

Пандемія зняла бар'єри, що огороджували територію смерті. Невтішна статистика змусила людей, які раніше взагалі не думали про смерть, гостро відчути тлінність свого існування. Питання ветерану АТО, який побував на передовій і як боєць, і як медик-волонтер: цей страх смерті, що торкнувся звичайних громадян, які живуть далеко від фронту, схожий на той страх, який відчуваєш на війні? Чи це все ж зовсім різні типи страху?

— Це залежить від кожної окремо взятої людини. Слухай, ми ж не діти, ми точно знаємо, що смерть неминуча. 

Її можна боятися або не боятися, але вплинути на кінцевий результат ти ніяк не можеш. 

Так, багато хто з тих, хто побували на передовій або в інших критичних ситуаціях, ставляться до неминучості смерті набагато спокійніше. 

Звичайно, не хотілося би прямо зараз, але якщо зненацька стара карга з косою з'явиться на моєму порозі і скаже "Давай, чувак, збирайся", то заламувати руки, рвати на собі волосся й голосити я не буду. 

Так, мені, авжеж, буде жаль, що не прорахував усі ходи наперед, щоб уникнути такого раптового фіналу, але всі ми смертні. 

А для цивільного населення пандемія стала шоком через те, що ніхто з них не був готовий побачити, так би мовити, реальний світ. 

Багато людей інфантильно вважали, що смерть це десь там, далеко звідси, на Донбасі або в Китаї, але не тут, ні, не поруч. 

І раптом ви усвідомлюєте, що ваше спокійне життя може зненацька скінчитися через якусь дрібницю відразу такий неприємний холодок по спині, так? 

Так, є такий холодок…

— Людям притаманно боятися того, чого вони не розуміють або не можуть контролювати. 

Смерть, пандемія, вірус це страшно, тому що абсолютно ірраціонально. 

Ти пригадай, що було на початку карантину одразу викупили всі стерилліуми. Це ж маячня! 

Це ілюзія боротьби з ірраціональним не важливо, допомагає-не допомагає, головне, що заспокоює, повертає тебе в зону більш звичних "причин і наслідків". 

Це ілюзія контролю над ситуацією. 

Особисто я ставлюся до всього цього набагато спокійніше. Траплялися в моєму житті випадки, коли я розумів ситуацію взяти під контроль не вдасться, занадто багато складових, які від тебе не залежать. 

Коли приходить це усвідомлення, ти припиняєш безглуздо метушитися, а продовжуєш займатися справою.

"Багато хто з тих, хто побували на передовій або в інших критичних ситуаціях, ставляться до неминучості смерті набагато спокійніше"

Як карантин вплинув на твій бізнес? Швидше за все, ти зараз, як і весь наш малий бізнес, зазнаєш колосальних збитків?

— Так, це зрозуміло. Адже я не можу виробляти продукт, в мене закінчуються товари, вже немає багатьох позицій або розмірів. 

На складі порожньо, а дошивати я не можу, тому що виробництво не працює. Гаразд, цивільне населення ще якось пересидить без моїх труханів і шкарпеток це тільки мої особисті фінансові втрати. 

Мене більше хвилює, що немає чого відправити хлопцям в зону АТО. Адже на фронті мій продукт це не якась модна фішка, а необхідність. 

Також накрилися мідним тазом і всі виставки з ярмарками, де ми повинні були представляти свій товар. 

Завмер весь експорт адже продукція Regata Club напряму продається в різні країни світу —  у Великобританії в нас навіть є свій представник. 

Загалом, все сумно, АЛЕ! 

Але я не бачу в цьому якоїсь трагедії це звичайні складнощі. І розводити з цього приводу якусь драматичну полеміку, мені здається, недоцільно.

Хто і чим допомагав тобі під час карантину, і кому і чим допомагав ти?

— Мені дуже допомагали і допомагають мої покупці вони не дають мені остаточно вилетіти в трубу, продовжуючи вибирати мене як постачальника товару. 

Я, своєю чергою, теж намагаюся весь час купувати що-небудь у нашого малого бізнесу, в тих, кому дійсно потрібна допомога. 

Тобто, якщо стоїть вибір між кіоском з кавою, який тримають в складчину кілька хлопців, і кав'ярнею на заправці ОККО, то я куплю каву у кіоску.

Якої допомоги ти очікував від держави після введення карантину?

— Я, в принципі, не чекав і не чекаю від нашої держави ніякої допомоги у неї ця функція взагалі відсутня. 

Мені було смішно, коли малим підприємцям скасували ЄСВ, але залишили єдиний податок, а щоб з тебе зняли ЄСВ, потрібно подати багато заяв у різні інстанції. 

Знову папірці, знову цей хліб бюрократів.

Ні, ніякої допомоги від держави я не чекаю, тому що взагалі не вірю у казки. 

Та й взагалі, знаєш, що я дуже добре усвідомив на війні? Що мені ніхто нічого не винен. Я запускаю будь-який свій проект і розумію, що мені ніхто нічого не винен ні держава, ні співгромадяни. 

Моє рішення піти воювати було виключно моїм, і це моя відповідальність. 

Моє рішення відкрити бізнес теж тільки моя відповідальність. Тому немає сенсу весь час шукати винних. 

Тебе не вмовляли перепрофілювати бізнес на пошиття модних медичних масок?

— Так, мене багато хто вмовляв почати шити модні маски зі спанбонду, але я відмовив усім через те, що ці маски не захищають від вірусу. 

А я не можу виробляти і продавати продукт, який не має реальної цінності. 

Як я потім буду жити, якщо який-небудь поліцейський, який купив в мене захисну маску, підхопить коронавірус і помре? 

Ні! Це моя принципова позиція. Я послав усіх, тому що не торгую ілюзією безпеки, не обманюю покупця. Не намагаюся заробити, продаючи людям безглузді декоративні речі. 

"Якщо я роблю трухани — то це справді найкращі трухани, а не декор!"

Чому тебе навчила вся ця ситуація з пандемією? Які уроки ти засвоїв?

— Чому навчила? Я побачив, що навіть могутні держави зі стабільною економікою не здатні контролювати такі речі як пандемія. І можуть виявитися абсолютно неготовими до критичних ситуацій. 

А ще я зрозумів, що люди в своїй загальній масі панікери. 

Кіпіш, корупція, турбота тільки про себе ось що притаманне сучасному людству. Причому не тільки в нашій державі, а й у цілому світі. Це неприємний урок. 

Хоча, знаєш, ти зараз запитав, і я замислився адже я і раніше про все це знав. Історія з війною на Донбасі показала, що менше 20 відсотків українців ще якось співпереживали і співпереживають нашим хлопцям на фронті, для інших - та пофіг усе, аби не стріляли на моїй вулиці. 

Я дуже сподіваюся, що ми будемо більш підготовлені до другої хвилі пандемії восени. 

Час покаже, чи справдилися ці надії. 

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на   [email protected]

The New York Times: Чи викличуть протести другу хвилю зараження?
Коронавірусу не існує, а люди зникають “на органи”?
Оксана Цимбалюк: Коронавірус закрив людей вдома, щоб вони познайомилися з собою і побачили цінність життя
Чому ваша посмішка не допоможе вберегтись від коронавірусу?
Усі публікації