"Від держави пропонували лікування безкоштовне, але малоефективне". Як родина з Кропивницького боролася з COVID-19

Ольга КириленкоOlha Kyrylenko
П'ятниця, 29 травня 2020, 16:58

"Українська правда" продовжує цикл інтерв‘ю з українцями, які перехворіли коронавірусом. Тут ви можете прочитати історію священника УГКЦ Володимира Ващука. 

Наша нова історія про коштовне лікування від COVID- 19 – 34 тисячі гривень, допомогу друзів, зміну темпу життя і роботи. 

Ігор, Валентина та їхній син Дмитро – українська родина, що перехворіла коронавірусом. Батьки живуть у Кропивницькому і обоє працюють в університеті. 

Син – науковець, мешкає в Києві, на час карантину повернувся до рідного міста. 

Ми використовуємо вигадані імена в цьому тексті. Родина просить не афішувати їхні справжні імена, аби уникнути розголосу у своєму місті. З Валентиною та її сином Дмитром спілкуємося онлайн, у месенджері.

– Хто першим інфікувався у вашій родині?

– Дмитро: Наймовірніше, батько. У нього з’явилися симптоми, ще як я тільки збирався їхати з Києва додому, 22 березня. Проте вони не були характерні для ковіду, просто звичайні застудні: горло боліло, температура до 38, нежить.

А на третій день симптомів пропало чуття запахів. Надалі воно зникало в мами і в мене теж. Батько захворів 19-го, мати – 23, я – 25-го.

– Припускаєте, де саме батько міг підхопити коронавірус?

– Дмитро: Ймовірно, що на роботі (в університеті – Pravda SOS), і потім заразив нас.

– Ви одразу повідомляли людям, з якими контактували, що у вас виявили ковід? Як вони реагували? 

– Дмитро: Повідомили одразу, 31 березня, на наступний день після позитивного тесту мами.

Протягом кількох наступних днів усіх колег, з якими вона могла контактувати, перевірили. Щоправда, ми не знаємо, кого перевіряли ПЛР-тестами, а кого експрес. Експреси, як показала практика, не працюють. У нас трьох вони були негативні.

–  Валентина: Не знаю, як реагували (контактні люди – УП), бо я в цей час уже була в реанімації і ні з ким не спілкувалася. Ніхто з них і з оточення чоловіка не захворів, це означає, що ми нікого не заразили. 

Мої колеги (згодом – УП) телефонували, писали слова підтримки.

 Валентино, як ви потрапили в лікарню, а потім – у реанімацію?

– Валентина: 30 березня зробила рентген, який показав двосторонню пневмонію, і мене поклали в лікарню. Перші два дні лежала у звичайному відділенні, тому що експрес-тест на коронавірус показав негативний результат. 

31-го вранці зробила ПЛР, увечері прийшов позитивний результат – мене перевели в інфекційну реанімацію.

– Чи пам'ятаєте ваш стан у реанімації?

–  Валентина: Перші дні був стан шоку і думка "За що? Чому саме я?" 

Тоді в нашому місті було дуже мало випадків захворювання, я була, мабуть, у першій десятці захворілих. Почувалася спочатку не дуже – важко дихати, пекло в грудях. 

Полегшення настало, коли підключили до кисневої трубки, оксигенатора, і почали крапати багато ліків. Десь на третій день почала вірити, що впораюся.

– Ваші легені потребують подальшого відновлення?

– Валентина: Поки що не знаю, перебуваю в періоді відновлення. Через кілька тижнів треба робити або ще один рентген, або КТ.

– Скільки коштів на лікування усіх трьох членів родини ви витратили?

– Валентина: Ми рахували тільки моє лікування – близько 34 тисяч гривень. Ще приблизно 1,5-2 тисячі пішло на лікування сина і чоловіка в домашніх умовах. 

Це противірусні препарати, посилена доза вітамінів, жарознижувальні.

Від держави мені пропонували лікування безкоштовне, але малоефективне. 

Мій стан потребував сильніших ліків, ніж були внесені до національного протоколу лікування COVID-19. Тому ми добровільно купували недешеві ліки.

– Ви ж хворіли всією сім’єю, хто доглядав за вами – ходив у магазин, аптеку? 

– Валентина: Родичі, друзі, колеги. 

– У їхній поведінці був острах? 

–  Валентина: Ні, це було добровільне бажання з їхнього боку.

– Які справи, завдання, роботу довелося відкласти на час карантину? 

–  Дмитро: Спочатку не було настрою працювати дистанційно, але зараз бувають дні, коли працюється "запоєм".

– Валентина: Робота залишилась, але перейшла в дистанційний формат. Навіть з’явився час на ті справи, на які раніше його не вистачало – вивчення іноземної мови, читання художньої, а не лише професійної літератури. Не вистачає лише подорожей.

Я прочитала дві книги в лікарні, три вдома. Зараз намагаюсь осилити Харарі "Людина розумна". Удома часу вже менше, бо є ж іще робота, дистанційні завдання студентів, які цілодобово приходять на перевірку!

– Що змінив коронавірус і карантин у вашому житті? Як би ви оцінили ці зміни?

– Дмитро: Важче підтримувати стосунки на відстані, бракує особистого спілкування з друзями, але не критично.

– Валентина: Карантин спочатку шокував, особливо його глобальний формат. Майже миттєво світ змінився, і тобі довелось до цього пристосовуватись протягом дуже короткого періоду часу. COVID-19 змінив ставлення до життя, до роботи, до деяких друзів, колег. Вималювались речі, стосунки основні і другорядні…

– Політики, митці, вчені зараз часто повторюють, що посткоронавірусний світ не буде таким, як раніше. Зміни прийдуть скрізь: у сферу подорожей, транспорту, освіти. Які з цих змін найбільше торкнуться вас? Чи знаєте, як з ними впоратися? 

– Дмитро: Найімовірніше, стануть актуальнішими роботи в моєму науковому напрямі – енергетиці, енергетичній трансформації та їхньому впливі на суспільство.

– Валентина: Через карантин і дистанційне навчання багато випускників здадуть ЗНО гірше, ніж зазвичай. У зв’язку з чим, напевно, знизиться кількість вступників до закладів вищої освіти. 

Щодо подорожей: перспективи лякають, оскільки раніше ми подорожували часто, щонайменше двічі на рік. 

Якими ви хочете бачити людей у посткоронавірусному світі? 

–  Валентина: Свідомими і більш відповідальними.

Ольга Кириленко



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Чи йдеться у оновлених рекомендаціях ВООЗ про відмову від медичних масок?
Засновник проєкту Аудіоказки українською: Криза хороша тим, що люди ладні працювати наперед
"Ремдесивір", який масово скуповують в Америці, — не панацея від коронавірусу
Ужгородка, яка перехворіла COVID-19: Мене переповнювала гіпервідповідальність, що я переношу хворобу, яка може бути смертельною 
Усі публікації