Майстер із ремонту домофонів: Якби не фінансовий крах, то я б насолоджувався карантином

Деякі професії навряд чи прийдуть першими на згадку, коли ми замислюємось про тих, хто втратив роботу через COVID-19. Такі робітники не мають профспілок чи асоціацій і від того — ще більш незахищені, ніж інші. Один із таких промислів  — ремонт домофонів.

"З настанням карантину мої послуги вмить виявилися непотрібними. Люди стали менше виходити з дому, ходити по гостях, та бояться доторкнутися до кнопок. Домофони перестали ламатися" — розповідає майстер Андрій Рубан.

Дружині Андрія з початком карантину скоротили 70% окладу, тому наразі подружжя із трьома маленькими дітьми змушене рахувати кожну копійчину і сподіватися, що економічна криза внаслідок пандемії COVID-19 закінчиться якнайшвидше.  

— Андрію, розкажіть, чим займалися останні роки в професійному плані? Чим заробляли на життя?

— Основна професійна діяльність у моєму житті — це обслуговування та ремонт телекомунікацій,  зв‘язку та обладнання до нього.

До цієї справи долучив мене мій батько ще з дитинства, за що я йому дуже вдячний.

Працював на полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті, звідки був звільнений за відмову агітувати за Партію регіонів та Костянтина Жеваго (Андрій вже розповідав про це УП). 

Спробував і власну справу — разом з братами ми займалися велопрокатом. Коли почався Майдан, я не втримався й приїхав у столицю. Це дуже позначалося на нашому сімейному бюджеті, бо ніколи було і працювати, увесь час займало волонтерство.

Був в АТО, отримав травму голови, довго лікувався. Зрештою покинув волонтерство, бо треба було якось годувати нашу першу доцю Марічку.  Якийсь час працював кореспондентом.

За життя я змінив кілька роботодавців у сфері комунікацій та енергетики, їздив у Польщу на заробітки, де зірвав собі спину і знов довго лікувався. 

Однак, все одно, після лікування та  реабілітації поїхав на заробітки до Литви. Але знов невдало. Литовський роботодавець виявився шахраєм і не розрахувався з нами. Наразі ним займаються правоохоронні органи Литви.

"Був в АТО, отримав травму голови, довго лікувався. Зрештою покинув волонтерство, бо треба було якось годувати нашу першу доцю Марічку"

— Останнім часом чим займалися?

— Ремонтом і обслуговуванням домофонів у Кременчуці. І все вже начебто почало налагоджуватись у житті: і я, і дружина мали доходи. І тут COVID-19, карантин, обмеження транспорту і закриття торгівлі нас просто повалили на лопатки.

— Який склад вашої родини? Чим займається дружина?

— Ми з дружиною Наталкою маємо трьох дітей.  Старшій донечці вже майже 6 років. А двійнятам Мілані та Святославу скоро буде по чотири рочки. Щодо роботи Наталі, то вона працює у мережі магазинів взуття.

— Як прилаштуватися до нової реальності і чи вдавалося поєднувати роботу та життя з трьома дітьми? Адже дитячі садочки і досі закриті.

— Усе пішло круть-верть! Закриті дитячі садки також стало перепоною для роботи.          

Із забороною торгівлі, компанія, в якій працює дружина, перевела усіх продавців у режим роботи онлайн. Цей режим передбачав здебільшого навчання: постійні онлайн-конференції, тренінги, семінари, під час яких вона мусила закриватися в окремій кімнаті, щоб зосередитися і щоб діти не заважали. 

Звісно ж, я мушу у цей час бути поруч із дітьми. 

Тому дуже складно було знайти якусь додаткову роботу, щоб узгодити графік. Та навіть не завжди виходить зробити основну роботу, якої також суттєво стало не вистачати. 

Перші тижні карантину я взагалі не мав доходу.  А коли і були якісь рідкісні замовлення, я мав сидіти з дітками.  Крім того, неможливо стало кудись доїхати через обмеження громадського транспорту.

— Можливо, якось намагалися знайти додатковий заробіток?

— Іноді мене беруть на підробітку по ремонту квартир чи інших приміщень, якщо є робота по електропроводці. І якщо на об‘єкті є можливість працювати ввечері або вночі, тому що в мене ж малі діти. 

— Тобто, можна сказати, що закриття дитячих садочків стало хіба що не визначальним фактором для вашого сімейного бюджету. Які настрої щодо карантинних обмежень помічаєте навколо себе?

— Люди реагують по-різному. 

Звісно, відчувається неабияка напруга та втома у повітрі. І мені було соромно за тих, хто на початку зривався на кондукторах чи водіях тролейбусів за те, що ті виконували свої обов‘язки та законні обмежувальні заходи. 

Але дуже швидко кондукторів у громадському транспорті замінили на нацгвардійців — і стало спокійніше. Вважаю це правильним рішенням.

— Але іноді можна почути думки, що карантин — то не таке вже і суцільне зло. Мовляв, життя стало повільніше, ніхто нікуди не женеться, з’явився час на родину і таке інше. Поділяєте такі настрої чи ні?

— Я не знаю таких, кому карантин міг би подобатися. Принаймні серед мого оточення таких немає. 

Хіба що діти радіють, тому шо більше проводять часу з батьками. Вірю у те, що це наше випробування і вірю у те, що Бог з нами і він захистить нас.

— Чи важко було вам всім разом знаходитись вдома стільки часу? Або, може, ви насолоджувались можливістю побути разом? Статистика каже, що кількість розлучень у Китаї, наприклад, різко зросла саме після карантину та перебування у родинному колі довгий час.

— Якби не фінансовий крах і відсутність можливості разом з дітьми піти на вулицю, то я б насолоджувався цим карантином. 

Дуже не вистачає свіжого повітря. 

Раніше ми завжди намагалися якомога більше часу проводити на прогулянках. Надворі дітям є можливість і бігати, і стрибати, і кататися, і гучно та радісно викрикувати, граючи одне з одним. Діти є діти. Вдома їм важко, як і нам.

"Перші тижні карантину я взагалі не мав доходу.  А коли і були якісь рідкісні замовлення, я мав сидіти з дітками"

— Що наразі вам говорить керівництво та чи збільшується вже кількість замовлень?

— Керівництво придбали автомобіль, аби я мав можливість бути більш мобільним та мав менший ризик зараження у громадському транспорті. 

Взагалі-то, я їм дуже вдячний. Вони завжди йдуть назустріч. І, якщо у мене є якась додаткова робота, вони можуть перенести мій робочий день на інший, так як все-одно поки що немає роботи на цілий тиждень.

— Що думаєте на майбутнє — чи переймаєтесь через другу хвилю епідемії? Якось готуєтесь до неї, можливо?

— Я погоджуюся з думкою деяких експертів, що насправді і зараз ситуація гірша, ніж ми про неї знаємо. 

Тому вважаю, що друга хвиля неминуча. Тож наразі міркую, яким чином можна заробити так, щоб відкласти хоч щось на майбутнє, якщо знову буде пандемія.

Бажаю усім 36,6 та гарного настрою. А вам я вдячний за це інтерв’ю і за ваш інтерес, адже завдяки ньому мені знов закортіло бути активним.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com