Оксана Цимбалюк: Коронавірус закрив людей вдома, щоб вони познайомилися з собою і побачили цінність життя

Пандемія коронавірусу змусила "арт" перейти в режим безперервного онлайн-виробництва освітньої та розважальної продукції. 

Cоціальний фотопроєкт "Обличчя Луцька" створений кілька років тому, але з початком пандемії був перезапущений у новому форматі — тепер люди, що беруть у ньому участь, діляться власними думками про карантин. 

Чи здатна арт-терапія підтримати тих, хто відчуває психологічні труднощі в чотирьох стінах? Як сама арт-терапевтка почувається у часи, коли пандемія та економічна криза руйнують життя?

Саме про це ми й запитали Оксану Цимбалюк, авторку соціального фотопроєкту "Обличчя Луцька" та засновницю студії арт-терапії "Insight". 

— Підозрюю, що в багатьох наших читачів поняття "арт-терапія" досі викликає вкрай скептичну реакцію. В українському суспільстві поки що взагалі слабо розвинена культура співпраці з психологом. Ходити на консультації до психолога або, тим більше, до арт-терапевта — це здається чимось надмірним, що дозволено лише забезпеченим або знудженим людям. Є такий стереотип? 

— Так, досі є, але він поступово руйнується. Причому руйнується самими людьми, оскільки вони бачать зміни в собі та відчувають внутрішню гармонію. А це стан, який не хочеться втрачати.

Більш того — останніми роками піклуватися про своє ментальне та душевне здоров’я стало майже трендом. 

Хоч я вважаю, що зараз, у часи COVID-19, це вже не тренд, а, скоріше, потреба. 

Якщо раніше люди бажали закрити якісь свої гештальти, зрозуміти, чому вони постійно вступають в токсичні стосунки або пропрацювати дитячі образи, які не дають жити із відчуттям легкості та радості, то тепер до цього додалися психологічні проблеми, пов’язані з карантином та пандемією. 

Щодо арт-терапії, то в 98% людей є такий стереотип, що це просто малювання. 

Але арт-терапія — дуже обширна галузь самопізнання, і це не завжди про малювання, пензлі чи олівці. 

Основна її ціль полягає в тому, щоб прокласти шлях до підсвідомого і знайти першоджерело проблеми, використовуючи різноманітні арт-засоби: малювання, ліплення глини та пластиліну, створення масок, казок чи інсталяцій, розмальовка мандал, програвання різних ролей, робота з фотографіями та інше. 

Найголовніше, що арт-терапія — це про гармонію з собою, іншими людьми та світом. А що може бути актуальніше у часи пандемії? 

"Арт-терапія — це про гармонію з собою, іншими людьми та світом"

— США фінансує застосування арт-терапії для людей з інвалідністю та усіх, хто потребує допомоги в соціальній адаптації. Там навіть існує Державний департамент ментального здоров'я. В Україні практикуючий арт-терапевт — це просто один з багатьох приватних підприємців. Ви хоч якоїсь допомоги очікували від нашої держави після оголошення карантину?

— Нічого ні від кого не очікувати — це моє життєве кредо. 

А не очікувати допомоги від нашої держави під час карантину — це здоровий і реальний погляд на сьогоднішню дійсність. 

Принаймні нам на поступки пішли орендарі приміщення, де розміщена наша студія. 

Єдине, напевно, чого очікувала, що "антикризове послаблення щодо оренди" охопить всю суму, але нам зробили знижку на 40%, хоча кабінет пустував два місяці. Але і так добре. 

— Отже, згідно з принципом "порятунок потопельників — справа рук самих потопельників", які рішення ви прийняли, щоб утримати свій бізнес на плаву?

— Відверто кажучи, важко нашу справу назвати бізнесом. 

Ми — дуже-дуже молодий арт-терапевтичний простір, який щотижня відвідує до трьох десятків людей. 

Наразі це більше задоволення, служіння іншим та бажання творити добрі справи й ділитися власним досвідом. 

Ми мріяли про простір, де люди будуть збиратися, спілкуватися та заряджатися на позитивні зміни в собі. 

Щасливі, задоволені собою і радісні люди здатні бути ефективніші в мільярд разів більше, аніж ті, що живуть в негативі. Ми тільки стартували, але після карантину — знов на старті.

— Але ви, як і інші, пішли в онлайн. Як проходять онлайн-заняття з вашими клієнтами? Такі заняття взагалі функціональні? Адже арт-терапія, наскільки я знаю, всіляко пропагує інтернет-детокс і ратує за живе спілкування в групі.

— Як і кожен кухар має свій рецепт борщу, так і кожен арт-терапевт має свій підхід. Наш полягає в особистому контакті. 

Наша студія пропагує життя в творчому потоці, в моменті "тут і зараз". Тому досвід онлайн-терапії не зайшов ані нам, ані нашим клієнтам. Мені було незвично працювати з аудиторією через інтернет, який часто вибивало, хтось відключався і розмова не була концептуальна. 

Хоча після завершення ми отримали хороші відгуки. Однак світ змінюється, і ми маємо йти з ним в ногу, тому рано чи пізно ми повинні були апґрейднути себе в онлайн. 

— Наскільки зменшився потік клієнтів? Чи змінився їхній склад під час карантину?

— 50 днів ми взагалі не працювали. Потік клієнтів зменшився, і люди й досі неохоче збираються в групах по 4 людини максимум. Поки що. 

Наразі залучаємо на практики всіх знайомих та друзів, а разом з ними приходять нові учасники. Але люди довгий час були без роботи, в них є пробіли в фінансах. Ми це розуміємо.  

"Наразі залучаємо на практики всіх знайомих та друзів, а разом з ними приходять нові учасники. Але люди довгий час були без роботи, в них є пробіли в фінансах. Ми це розуміємо"

— Під час карантину, коли сотні тисяч людей опинилися закритими вдома зі своїми близькими, почало виникати багато сварок — страх зараження, фінансові проблеми і відсутність особистого простору загострили багато сімейних проблем. Вважається, що арт-терапія здатна допомогти зберегти мир в умовах домашнього ув'язнення. Ви не вважаєте, що в подібних умовах олівець може, скоріше, стати небезпечною зброєю, ніж інструментом терапії?

— Олівець, який дасть вам арт-терапевт, має неймовірну силу. 

Річ у тім, що такій сім’ї арт-терапія надважлива. Вона переключить увагу з епіцентру внутрішньої проблеми і звільнить мозок від думок про втрачену роботу, допоможе зрозуміти власні відчуття та зняти напругу. 

Арт-терапія забезпечує творчий процес, а це механізм, що дозволяє в символічній формі перелаштувати конфліктну та травмуючу ситуацію і знайти форму її рішення. 

Через малюнок, написання казки чи гру арт-терапія дає вихід внутрішнім конфліктам та потужним емоціям, яким не місце у тілі людини. Оскільки через подавлені емоції людина згодом починає хворіти. 

А на сеансах арт-терапії вирівнюється внутрішній стан, і людина починає в стані спокою адекватно і усвідомлено мислити та сприймати реальність. Починається процес прийняття.  

— Як часто ви вдавалися до самолікування арт-терапією під час карантину? Що-небудь намалювали?

— Я не люблю малювати. Малювання — це був найбільш нудний і виснажливий урок у школі. Я людина музики. 

Моя арт-терапія — це багатокілометрові прогулянки в навушниках по Луцьку, це трансформаційна гра "Ліла", до якої я звертаюсь, коли вже зовсім не можу розібратися з ситуацією і хочу знайти вихід та дію. 

А ще я працюю з метафоричними асоціативними картами. Але… Буває, малюю картини по контурах. 

Одну з них закінчила саме на карантині. А взагалі, 20 березня я собі сказала, що завжди і кожного дня, незважаючи на все, що відбувається навколо, можна знайти привід для радості. 

І я вибрала відчувати радість, бачити її в людях, прогулянках, природі і в собі. 

— Так, я розумію, але як ви захищалися від загальної паніки і депресії, яка охопила наше суспільство після введення карантину? Чи навички арт-терапевта створили навколо вас невидимий щит?

— Невидимий соціальний щит проти паніки я здобула, коли працювала журналісткою — ця кар’єра навчила мене застосовувати критичне мислення та завжди шукати першоджерело інформації. 

А ще медитації та навичка "приймати ситуацію" дозволили мені прожити карантинний досвід без особливих страждань і потрясінь.

Мені не страшно заявити, що на карантині я почувалася щасливою, вільною та цілісною, оскільки все, що я могла змінити – змінила, а все, що від мене не залежало — проходило повз увагу. 

Я вірю, що де увага, там і наша енергія. Я приділила час собі, своїм близьким, своїм бажанням та не читала новин. Хоча зараз трохи важко адаптуватися в повноцінне соціальне життя.  

"Мені не страшно заявити, що на карантині я почувалася щасливою, вільною та цілісною, оскільки все, що я могла змінити – змінила, а все, що від мене не залежало — проходило повз увагу"

— Чи проявили ви творчий підхід до створення персональних захисних масок?

— На вулиці я не ходила в масці, бо не контактувала із людьми, тому спочатку в ній не було ніякої потреби. 

Потім, коли усіх зобов’язали бути в масках в супермаркетах і аптеках, то моя мама пошила мені маску з квітковим принтом. Ця тканина залишилась із обрізків сукні, яку мама напередодні карантину мені зшила. 

— То ви часто порушували карантин?

— Мабуть, щодня. Бо я ходила мінімум 10 кілометрів пішки, їздила в ліс, де намотувала кілометри і просто дихала. Саме це мені давало багато енергії. Тішусь, що живу на Волині, де щоб знайти ліс — не треба далеко їхати. 

А ще сходила на особисту фотосесію, яку відкладала три роки. Отримала неймовірне задоволення.

— Чого вам не вистачало під час ізоляції? Якими особистими ритуалами довелося пожертвувати на карантині?

— Спочатку я раділа, що можу одягатися в зручний спортивний одяг щодня. 

На початку квітня захотілось гарно вбратися, зробити макіяж і нафарбувати губи червоною помадою, і піти в ресторан з подружками, а потім на вечірку. 

Це було трохи ілюзорне бажання, тому я просто нафарбувала губи і пішла вигулювати свою собачку. 

— Але ви чогось навчилися під час карантину?

— Я розширила канал своєї творчої енергії і почала робити те, на що не було часу. 

Відновила соціальний фотопроєкт "Обличчя Луцька", в якому люди ділилися власними думками про карантин, дістала свій фотоапарат і зробила кілька кадрів, поборола свою лінь і почала вдома займатися спортом. 

До того я ходила в маленький спортзал до тренерки, і була в хорошій фізичній формі. Дуже не хотіла втратити цей стан.

Ролики з YouTube стали в нагоді. Пізніше ми з подругою почали ними обмінюватися, і знаходили дуже екзотичні і смішні. 

Це було нереально весело, і до нас час від часу приєднувалися інші люди, бо, як виявилось, ми їх надихали. 

А ще я знову почала готувати. 

Мені був потрібен інформаційний детокс, і тому я подивилась лише один фільм "Джентльмени" Гая Річі і не прочитала жодної книжки.   

— Чи можна вважати самотерапією відомий челлендж "Ізоізоляція", в рамках якого користувачі соцмереж відтворювали в реальному житті картини відомих художників з усього, що є під рукою?

— Ізоляція загострює потребу в творчості. Проєкт "Ізоізоляція" — це нереально крутий приклад самотерапії, творчого процесу і прояву своєї внутрішньої дитини. Я досі стежу за цим проєктом, і навіть сама хотіла взяти участь, але так і не вибрала картину. 

— Як ви вважаєте, у разі другої хвилі COVID-19, яку прогнозують восени, ми вже будемо краще підготовлені, щоб протистояти пандемії на психологічному рівні? 

— Ми дуже швидко адаптувалися до домашнього способу життя. Прожили цей досвід, і якщо таке трапиться знову, то нам вже не буде так страшно. 

Буде звично. Якщо ми, люди, перестанемо перекладати відповідальність за себе і своє життя на когось іншого (державу, президента, лікарів, роботодавця, маму чи тата, дружину чи чоловіка), то, можливо, поставлене вами питання не буде актуальним. 

Але тим, хто не зробив переоцінку свого життя, звичок і емоцій, хто досі вважає, що "все поступово буде так, як і було раніше", під час другої хвилі пандемії психологічно легше точно не буде. Коронавірус закрив людей вдома, щоб вони познайомилися самі з собою і побачили цінність життя та цінність взаємозв’язків між людьми. Хто і як скористалися цією можливістю — час покаже. 

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінив ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com