Це як на передовій: спочатку боїшся панічно, а потім ти розумієш, чого боїшся – мер, який перехворів на COVID-19

Ольга КириленкоOlha Kyrylenko
П'ятниця, 10 липня 2020, 06:00

Монастириська – невелике місто за півтори години їзди від Тернополя. З початку епідемії його часто згадували у ЗМІ – кількість інфікованих коронавірусом там стрімко зростала. 

COVID-19 інфікувалися жителі, медики та навіть міський голова Андрій Старух. Останній про своє інфікування дізнався випадково: лікар, якому Старух привозив допомогу, запропонував зробити тест – і той виявився позитивним. 

В інтерв’ю "Українській правді SOS" Андрій Старух розповідає про своє лікування, готовність міста до другої хвилі епідемії та порівнює її з війною – звідки сам повернувся наприкінці квітня 2016 року.

Тернопільщина на початку епідемії була однією з областей, де стрімко зростала кількість хворих на коронавірус. Це було тоді, коли про коронавірус ще мало знали і люди його дуже боялися. Якою була атмосфера в Монастирськах, коли в місті виявили першого хворого?

– Атмосферу сформували ЗМІ, вона була скрізь подібна. Ми боялися, тому що ЗМІ нам казали – треба боятися. З одного боку, це нормально, бо справді була епідемія, з іншого – трохи перебір.

Коли пішов перший (хворий – Українська правда SOS), розумієш, що небезпека – не десь якась абстрактна, вона конкретна. Люди почали виконувати ті протоколи, які пропонували лікарі – носити маски, дезінфікувати руки та інші речі.

– Вам доводилося говорити з жителями міста, які не вірили в існування коронавірусу або не розуміли, наскільки це серйозно, і переконувати їх носити маски й рукавички?

– Бувало, звичайно, і жителі міста, і держслужбовці, і посадовці – різні люди. Хтось вірив у масонів, рептилоїдів – складно, складно… 

– А в якому стані Монастириська увійшли в епідемію, наскільки ви були готовими, спроможними, забезпеченими?

– Як і вся Україна – не готові. Складно бути готовим до речей, які відбулися вперше. 

Ми були не готові як матеріально, так і організаційно. Що я маю на увазі: ті країни – Китай, Гонконг – час від часу переживають епідемії через свою специфіку, зокрема споживання сирого м’яса тварин. Плюс у них є сильне домінування державного апарату, правда по-різному: якщо в Гонконгу довіра, то в Китаї – примусово роблять. У такий чи інший спосіб це допомагає організовано вирішувати спільну проблему. 

 
Андрій Старух: "Ми боялися, тому що ЗМІ нам казали – треба боятися".

– А завдяки чому Монастириська вистояли під час епідемії – місцева влада, центральна, місцевий бізнес?

– Кілька чинників. Звичайно, міська рада виділила (гроші – Українська правда SOS) на апарат ШВЛ чи інші речі на підтримку медицини. У мене працівники апарату скидалися, зарплату свою перераховували, так само люди (жителі міста – Українська правда SOS) скидалися. 

У нас волонтери, ті, що підтримували війну, війну з Росією, маючи великий кредит довіри, могли дати заклик на боротьбу з коронавірусом. Люди довіряли – давали кошти, вони також робили багато речей. Солідарність, розуміння проблеми, здоровий глузд – це допомогло вистояти нам, власне, як і більшості населених пунктів України. 

– Як допомагав місцевий бізнес?

– Місцевий бізнес – важко сказати, ми маленьке містечко… 

Але ми ось завели інвестора, побудували найсучаснішу в Україні сонячну електростанцію, то вони дали кошти на модернізацію поливалки, щоб поливати вулицю, у нас є така соціальна угода. Крім неї, вони ще за свої кошти купляли препарати, якими можна дезінфікувати поверхні.  

– Андрію, а з боку якої інституції був найбільший опір під час епідемії? Можливо, релігійні установи…

– Це неправда. Релігійні установи ставилися розумно, правильно. Я взагалі був здивований, що такі жупели зроблять з церкви під час коронавірусу. Навпаки, відповідальність й інші речі… 

Було, що там від одного священника заразилися під час похоронів на початку, але йому не було відомо, що він інфікований.  

Не знаю, як десь, але в мене таке враження, що люди, які не віруючі, не мали кого призначити винуватим і пробували наїхати на церкву. 

– Скільки в Монастириськах церков?

– Храмів у нас три основних (два УГКЦ і один ПЦУ), такі великі будівлі, є і менші місця здійснення релігійних обрядів. У нас онлайн були трансляції віросповідань.

– Ви перестали ходити до церкви?

– Усі перестали, нікого не пускали, тому що у священників велика відповідальність. Не було речей, які би вони говорили або робили неправильно. Навпаки: вони викликали певну солідарність і закликали робити те, що рекомендують лікарі.

Храмові будівлі були зачинені, була онлайн-літургія: священник, дяк – усе!

– Чи змінилося ваше ставлення до коронавірусу, коли ви самі його підхопили?

– Не змінилося ставлення, тільки з позиції досвіду… 

Це як на передовій: ти спочатку боїшся більш панічно, а потім ти розумієш, чого боїшся, бо це вже практично. Коли я не чув свисту куль, я їх боявся більше, а коли побув там – бо я сам ветеран війни – поховав хлопців, то теж боявся, але ставився до цього інакше. Так само тут.

Знаєте, в англійській мові є "a" та "the": там ти боїшся чогось абстрактного, а тут ти боїшся чогось конкретного.

– Як ви запідозрили в себе коронавірус?

– Я не запідозрював. Коли ми привезли допомогу – здається, костюми – один лікар сказав: "Ви багато контактуєте, ваш спосіб життя передбачає високу ймовірність інфікуватися, ідіть, будь ласка, перевіртеся". Так я і з’ясував, що інфікований.

Тобто я себе хворим не відчував, у мене була знижена температура – 35,2-35,5. 

– Ого, і так упродовж усієї хвороби?

– Так, що в мого заступника, що в мене – у нього була більш-менш нормальна, а в мене понижена. 

Я питав у лікарів, вони казали – однією з форм перебігу грипу в окремих людей буває знижена температура. Тобто це може викликати здивування, але це типово для тих, хто хворий на грип.

– Побутове запитання – як люди, які живуть разом з вами, відмежовувалися, щоб не підхопити коронавірус?

– Я жив в окремій кімнаті, окремий санвузол. Я старався нічого не торкатися, крім своєї кімнати. Ставилися обережно, акуратно – як казали лікарі поводитися, так і поводилися. 

– Ніякі противірусні вам не виписували?

– Ні, не виписували. Самі знаєте, що особливих ліків від коронавірусу нема.

– То чим ви лікувалися – пили чай з медом?

– Були рекомендації по зміцненню загального імунітету – різноманітне повноцінне харчування, помірні фізичні навантаження, та сама руханка. Вітаміни ми купили, окремо вживав вітамін "Д", риб’ячий жир. Нічого особливого.

– Ви згадували про лікаря, який сказав, що ви багато контактуєте. Коли перевіряли ваших контактних осіб, у скількох із них виявили ковід?

– Ми разом з моїм заступником пішли (на тестування – Українська правда SOS), у нього виявили. Ще 5 людей здали – вони не були інфікованими.

– Кому ви делегували обов’язки міського голови, коли хворіли?

– Заступнику голови, а на другий день з’ясували, що він хворий (сміється)! Тоді – секретарю ради.

– У середині квітня половина з майже 300 хворих на коронавірус у Тернопільській області були в Монастириському районі. Яка ситуація з кількістю хворих зараз?

– Останніми днями у нас (у місті – Українська правда SOS) було 14 інфікованих, можу на одну людину помилитися.

– А які обмеження ще діють у місті?

– Обмеження здорового глузду, обмеження, прописані урядом.

– Місцевих обмежень ви не вводили, чи вже зняли?

– Додаткових обмежень, не передбачених урядом, не вводили, тому що помітно, що люди дотримуються (карантину – Українська правда SOS). Якщо ми спочатку більше закликали носити маски, дотримуватися відстані, то зараз люди підготовленіші. 

– Проблем з масками, санітайзерами вже немає?

– Ні, багато запасів лишилося невикористаними з попередньої хвилі. Тобто ми входимо спокійно, не панічно в ці речі.

– Ви говорите про другу хвилю – якось до неї готуєтеся?

– Як і вся Україна – нічого особливого не робимо. Організаційні проблеми – закупівля масок, товарів тощо. Отримали від благодійного фонду маски, інші засоби захисту – роздаємо по бюджетних організаціях, у них теж працюють жителі громади, які, в першу чергу, контактують з людьми, на те й чиновник – щоб з людьми працювати. 

Готуємося передати частину речей на медичні установи. Усе.

Ольга Кириленко



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Чому пандемія COVID-19 — це не релігія, а реальна загроза?
Олексій Кононов: Я не вірю, що Сirque du Soleil може надовго зникнути з мого життя
Як аналізувати закупівлі у сфері COVID-19
The New York Times: Одна епідемія — безліч смертоносних осередків
Усі публікації