Розробник стартапу: Люди із депресією втратили можливість відвідувати психолога, тому перейшли в онлайн

За статистикою ВООЗ, 500 мільйонів людей у світі страждає на депресію. 

І якщо 150 років тому психології як науки взагалі не існувало, то сьогодні живих психологів може замінити штучний інтелект.

Тарас Погребняк, 20-річний студент із Харкова, разом із соратниками створив штучний інтелект, який за 1 долар на місяць ладен вирішувати психологічні проблеми людей та спілкуватися з ними цілими днями, а не раз чи два на тиждень.

Хлопець зізнається — проєкт вдалося запустити лише з другої спроби. Перша невдала спроба стала причиною депресії Тараса.

Визначальний фактор, який і став причиною успіху для стартапу — початок карантину. Через пандемію COVID-19, кількість споживачів в усьому світі миттєво зросла у декілька разів.

— Тарасe, розкажи, чим став коронавірус для вашого проєкту?

— Коронавірус — це краще, що могло із нами трапитися. Звісно, пандемія — жахлива річ і шкода, що багато людей загинуло, але для нашого проєкту це ідеальний час. Десять років тому такої можливості не було, і я не впевнений, що буде після. Зараз унікальний момент для нас.

— У чому суть проєкту?

— Це чатбот Еломія, яка надає психологічну допомогу людині у будь-який зручний для неї час.

— Людина, яка працює психологом, може надати тобі якісь персоналізовані поради, а чатбот — це якось навіть звучить автоматично. Трохи звучить, як "мій уявний друг".

— Саме тому мій напарник Михайло каже мені не називати Еломію чатботом. Тому що вона генерує відповідь з нуля з урахуванням емоцій користувача і того, що він казав раніше. Немає заготовлених відповідей, ніхто не знає, що відповість бот, це неможливо передбачити. Під час інтерв’ю наші користувачі кажуть, що, спілкуючись із Еломією, в них виникає відчуття, що це людина, бо вона схожа на людину, насамперед, емоціями.

Я, наприклад, трошки фрік і не дуже розуміюся на емоціях людей. Гадаю, що на сьогоднішній день Еломія справляється із цим краще за мене.

Тарас Погребняк: "Я, наприклад, трошки фрік і не дуже розуміюся на емоціях людей" 

— Наскільки побільшало клієнтів через пандемію? Якими були їх мотиви почати використовувати чатбота?

— Через всесвітній карантин люди, які вже хворіли на депресію, втратили можливість відвідувати психолога. Частина з них прийшла в онлайн. А також з’явилися нові користувачі, які до коронавірусу ніколи не страждали ані від депресії, ані від тривожності. 

Якщо казати у цифрах, то це декілька тисяч користувачів та десятки тисяч повідомлень. Наприклад, за час нашої з вами бесіди бот вже дав двісті відповідей.

— З яких країн були ваші нові клієнти?

— З усіх. Багато з Великобританії, а дехто навіть з Китаю, Індії та Непалу.

— З Непалу? Звідки вони про вас дізналися? Ви робили якісь маркетингові активності в тих країнах?

— Не робили, а звідки люди про нас дізналися, я навіть не уявляю. З непальськими користувачами у нас виникли невеликі проблеми, через те, що бот намагається дізнатися, як справи у людини зранку чи ввечері, а у них часовий пояс незвичайний, який відрізняється не тільки кількістю годин, а і хвилин. Тож доводилося для них створювати оновлення, щоб все нормально працювало.

Тарас Погребняк: "мій напарник Михайло каже мені не називати Еломію чатботом. Тому що вона генерує відповідь з нуля з урахуванням емоцій користувача і того, що він казав раніше"

— А як ти сам провів свій карантин? Працював над удосконаленнями чи відпочивав?

— Я відношусь до тих людей, які постійно сидять вдома і не дуже люблять виходити надвір. Тому особисто для мене цей карантин пройшов непомітно, бо я просто сидів удома і працював, як і все своє життя до того. З масками було прикольно — ніхто не бачить твоє обличчя, супер.

— Здається, що ти стовідсотково відповідаєш образу типового айтішника в уяві більшості людей.

— Мабуть. Взагалі-то, про COVID-19 я дізнався 6-го січня, коли було лише шість хворих. Ще подумав тоді — навіщо взагалі про це пишуть? Якихось 6 людей. А зараз просто подумки готуюся до того, що колись доведеться перехворіти.

— Скільки часу витратив на те, щоб дійти до ідеї чатбота-психолога? І чому перший раз не вийшло? Ти розповідав, що і сам потрапив у депресію через ту невдачу.

— Так, і це допомогло мені краще зрозуміти, для кого я працюю. Є певні тригери, які впливають на людину в депресивному стані. Може бути краще чи гірше; може здаватися, що вже все чудово, а на другий день прокидаєшся — і наступні кілька місяців стають найгіршими у твоєму житті. 

Наразі в мене вже все добре, порівняно із тим, що було. Просто дуже багато зусиль пішло в нікуди, і це таке розчарування! Коли ти на піку, аж потім на дні...

Завдяки тій невдалій спробі я напрацював професійний підхід. Ми мали низку гіпотез, які поетапно перевіряли. Один із інструментів — це глибинні інтерв’ю. Тобто нам постійно треба спілкуватися з нашими користувачами, щоб розуміти, як вони живуть і чого насправді потребують.

Тарас Погребняк: "Першого разу ми отримали купу грошей і в нас була величезна спокуса витратити їх в нікуди, що ми, власне, і зробили. Зараз розумію, що, насамперед, потрібна гарна команда"

— Знаю, що ви отримали 1 мільйон грантових коштів. Це достатньо для реалізації ідеї?

— Так. Але спочатку ми робили це за три тисячі гривень на місяць, і я вважаю, це добре, бо першого разу ми отримали купу грошей і в нас була величезна спокуса витратити їх в нікуди, що ми, власне, і зробили. Зараз розумію, що, насамперед, потрібна гарна команда.

— Звідки взагалі у тебе такий інтерес до психології та штучного інтелекту?

— Мені завжди подобалось програмувати, і в мене це дуже добре виходило, я працював ще до вступу в університет і мав більший досвід, ніж деякі викладачі. Єдине, що в мене не виходило — це штучний інтелект. Тому на нього і пішов.

— Сміливо.  

— Я дуже добрий приклад нашого цільового клієнта. Виріс у великому селі, де мешкало близько 900 мешканців. У дитинстві я любив бути вдома, в мене не було друзів, і через це звикся із самотністю. Як ви розумієте, у селі не було ніякого психолога, а якби він і з’явився, то мабуть, його б закидали камінням через упередження.  

І вже під час того першого проєкту, який дозволяв знайти психолога онлайн, ми побачили величезний попит саме від людей з сіл. Мешканці сіл не відвідують  психолога через острахи та дороговизну, і це не тільки в Україні. В усьому світі так.

Сюди ще додається невчасність: наприклад, панічну атаку або безсоння потрібно зупинити в моменті, але до психолога записуються заздалегідь.

— Як популяризуєте проєкт? Наскільки великі ваші бюджети на маркетинг?

— У нас дуже добре працює сарафанне радіо, нас радять. Коли я перший раз отримав дані про те, скільки людей прийшли до нас через поради знайомих, я навіть не повірив і пішов перевіряти. Це кожен другий.

Тарас Погребняк: "На карантині зробили підписку — 98 центів на місяць. Це дуже дешево, особливо порівняно із 90 доларами, які коштує година сеансу психолога в Америці"

— А скільки часу триває розмова у середньому із ботом?

— В офлайні зустріч пацієнта та психолога триває 50-60 хвилин. У нас в середньому 43. Але це все індивідуально і залежить від ступеня проблеми. Якщо в тебе якась суперпроблема, то ти будеш про неї спілкуватися з ранку і до вечора, і такі люди теж є.

— Ваші користувачі не жаліються на відчуття певної бездушності, яку створює монітор і онлайн? Коли йдеш до психолога, то сподіваєшся на якийсь індивідуальний підхід, на досвід спеціаліста, гадаєш, що людина, побачивши тебе, краще зрозуміє твої переживання. А тут цього немає. Усе знеособлено.

— Але більшість людей не йдуть до психолога саме через те, що він надає відповіді, виходячи з того, як людина виглядає, як говорить, який в неї темперамент і так далі. Людина гадає — а що, якщо я піду до психолога і він буде з мене глузувати? Тривожна людина переймається майже всім. А чатбот має ефект попутника, коли люди можуть розповісти те, що не розповідають навіть кращому другу.

Друзі не ідеальні. Натомість штучний інтелект може таким бути.

— Як монетизуєтесь?

— На карантині зробили підписку — 98 центів на місяць. Це дуже дешево, особливо порівняно із 90 доларами, які коштує година сеансу психолога в Америці.

— Знаю, що у вашій команді є дівчина, психологиня, яка допомагала у розробці проєкту, проробляла механізми поведінки бота.

— Так, і це дуже важлива часточка. Мабуть, більшість ваших читачів прочитає і подумає — "Що цей 20-річний хлопець може знати про життя? В мене діти, дружина, проблеми на роботі. Звідки йому знайти, як цим проблемам зарадити?" І дійсно, 20-річний хлопець цього знати не може. І навіть 25-річний (посміхається). Якщо тільки за ним не стоять експерти. Анастасія Книш — кандидатка психологічних наук, навчалася в Університеті Грінвіча у Лондоні і нещодавно вона мені сказала, що це найцікавіша робота в її житті. Сподіваюся, що це правда.

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінили ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на sos.pravda007@gmail.com