The Guardian: Дослідження ВООЗ щодо COVID-19 — промінчик раціональності в морі дезінформації

Статтю The Guardian в оригіналі ви можете прочитати за цим посиланням.

Серед епідеміологів побутує думка, що пандемії можуть бути осмислені тільки в минулому, а  пережити лише у майбутньому.

Ми стикаємося з ними лоб у лоб, безладно взаємодіємо, намагаємося зрозуміти хворобу в режимі реального часу, навіть робимо спроби пом’якшити її вплив. А уроки переважно отримуємо пізніше, коли накопичується більше даних.

Правдиво також і те, що сфера охорони здоров’я, особливо у світовому масштабі, рідко відокремлена від сфери політичної. Під час нещодавнього спалаху еболи в Демократичній Республіці Конго чинником, що ускладнив перебіг епідемії, був тривалий конфлікт усередині країни та токсичні взаємини між центральним урядом у Кіншасі й постраждалим населенням на сході країни, що призвело до глибокої й місцями навіть затятої недовіри людей до влади.

Прихована небезпека пандемії коронавірусу полягає ще й у тому, що подібні конфлікти наразі підсилюються, оскільки низка суб’єктів, в тому числі західних, скористалися з кризи задля поширення дезінформації.

Останні місяці ознаменувалися сумнівними досьє, що просочилися в ЗМІ, та теоріями змови, поширюваними чиновниками США, які в запалі боротьби за глобальний вплив з Пекіном заявляють, що вірус буцімто навмисне створили в китайській лабораторії.

Інші гравці, включно з Китаєм та Росією, як стало відомо зі звіту ЄС, вели широкомасштабні онлайн-кампанії з дезінформації, іноді навіть із приводів, практично не пов’язаних із пандемією.

Центральним об’єктом була Всесвітня організація охорони здоров’я, завдання якої водночас —  бути канаркою у вугільній шахті (раннім сигналом попередження — ред.), пропонуючи швидкі та вчасні застереження, та вести боротьбу зі спалахами вірусу.

ВООЗ, як і інші інституції ООН, має далеко не бездоганну історію. Те, як організація діяла в умовах спалаху еболи у Західній Африці у 2014 році, справедливо піддали критиці. Незважаючи на спроби реформ, ВООЗ — громіздка за структурою та надто обережна, що пов’язано з обмежувальними дипломатичними правилами ООН у сфері охорони здоров’я.  Зрештою, усе зводиться лише до готовності країн-учасниць бути прозорими відповідно до міжнародних норм у сфері охорони здоров’я.

На тлі катастрофічної ситуації зі спалахом коронавірусу в США, де рівень захворюваності досі б’є всі рекорди, образ ВООЗ як боксерської груші для адміністрації Трампа постав із кількох причин, більшість із яких — очевидно недобросовісні.

Закиди, буцімто ВООЗ не надто оперативно попереджала про загрозу через безпідставну повагу до Китаю, були спростовані. Нещодавно з’явилися нові дані, які дозволяють припустити, що насправді ВООЗ першою заохочувала Китай якось діяти у зв’язку з новими загадковими випадками пневмонії, а не навпаки.

Реальність полягає в тому, що значна частини суперечок адміністрації Трампа із ВООЗ має ідеологічне підґрунтя.

Якщо план Трампа "Америка понад усе" і має якийсь лейтмотив окрім хаосу та обслуговування власних інтересів, то це, перш за все, глибока неприязнь до багатосторонніх міжнародних інституцій, і не в останню чергу — до ООН, представництва якої не фінансуються, а угодами нехтується; водночас низка інших організацій отримує погрози від Вашингтону.

Ось чому минулого тижня, коли США офіційно оголосили про намір вийти з ВООЗ, остання заявила про створення внутрішньої комісії, що розслідуватиме дії організації під час пандемії, і очікується, що результати цього розслідування будуть досить вагомими.

Зважаючи, на свідчення щодо приниження Трампом жінок-лідерок та расистську політику "собачого свистка", примітно, що це розслідування очолюватимуть дві високоповажні та незалежні в поглядах жінки-лідерки, одна з них — африканка, Елен Джонсон-Серліф, нобелівська лауреатка та колишня президентка Ліберії, а інша — Гелен Кларк, колишня прем’єрка Нової Зеландії.

Маючи досвід роботи як у сфері охорони громадського здоров’я, так і в структурі ООН (Кларк адмініструвала ООН-івську Програму розвитку та балотувалася на посаду генеральної директорки ООН), обидві жінки мають значний досвід у дипломатії та в багатосторонніх інституціях, у тому числі в країнах, що розвиваються.

Як Джонсон-Серліф, перша африканська жінка-президентка, обрана демократичним шляхом, так і Кларк, яка подавалася на найвищу посаду в ООН у 2016 році, визнають, що дослідження світової реакції на цю кризу буде непростим.

81-річна Джонсон-Серліф послуговується у цій справі власним нещодавнім досвідом. Будучи президенткою Ліберії впродовж розгортання спалаху еболи у 2014 році, вона ще в березні застерігала інші країни та інституції від повторення власних тодішніх помилок.

Вона попереджала, що на ранніх стадіях пандемії коронавірусу "сигнали було пропущено", а "час згаяно". Також вона додала, що "інформацію приховували, применшували та маніпулювали нею". Довіру було втрачено.

"Мені це все знайомо. Я припустилася всіх цих помилок у 2014 році, як і весь світ. Однак ми виправилися, і це було спільне досягнення".

Маючи можливість самостійно обирати членів комісії та незалежний секретаріат, генеральний директор ВООЗ, Тедрос Аданом Гебреісус, який щосили намагався не втягуватися у словесні лайки з адміністрацією Трампа, надав відповідь на власних умовах.

Замість вузько спрямованихсаморозслідувань та самотерзань, як пропонував Вашингтон, ВООЗ досліджуватиме світову реакцію на коронавірус та уроки, які можна винести з усієї ситуації, імовірно, включно з грандіозним провалом у США.

Безсумнівно, ще багато питань потребують відповідей: щодо походження COVID-19, щодо його перших поширень та щодо того, як ВООЗ і Китай озвучували небезпеки. Утім, очевидним є і той факт, що підготовка до пандемії, міжнародне управління та реагування окремих країн, включно з Великобританією, також були глибоко хибними.

І хоча ВООЗ не поспішає починати розслідування, адже все ще бере участь у боротьбі з пандемією, організація, враховуючи ці помилки та зростаючу загрозу другої хвилі пандемії, вважає доречним та необхідним почати його саме зараз, а не пізніше. Отримані результати дадуть нам змогу озирнутися назад і зрозуміти, з чим же ми мали справу.

Переклад Ольги Проскури