Михайло Глубокий: Культурні події втрачають актуальність та гостроту, коли відбуваються онлайн

Андрій ТараненкоAndriy Taranenko
Зю Побережнюк
Середа, 22 липня 2020, 07:54

Рівно 10 років тому у Донецьку була створена платформа культурних ініціатив, що поєднала у собі функції арт-центру та благодійного фонду. 

Свою назву інституція отримала від колишнього заводу ізоляційних матеріалів, на території якого розгорнула свою діяльність. 

Міжнародні арт-проєкти, організовані "Ізоляцією", змусили переглянути сформовані стереотипи щодо Донбасу як регіону, далекого від культурного життя країни. 

Більше того — виставки, у яких брали участь всесвітньо відомі художники, були настільки оригінальними з точки зору концепцій та втілень, що Донецьк на короткий період став одним із центрів українського актуального мистецтва.

У червні 2014 року територію "Ізоляції" захопили озброєні представники самопроголошеної "Донецької Народної Республіки", після чого фонд з усією командою перебрався до Києва. 

У Києві "Ізоляція" розмістилася на території ремонтно-суднобудівного заводу. Згодом там створили IZONE — організацію, що займається розвитком креативної індустрії в Україні. Та раптом, посеред карантину, з’явилися чутки, що "Ізоляція" зібралася залишити Київ та переїхати на Донбас, у Соледар.

Чи пов’язане це рішення з пандемією та як взагалі може функціонувати культурна інституція у контексті економічної кризи, ми запитали у Михайла Глубокого, директора з розвитку фонду "Ізоляція" та креативної спільноти IZONE.


Ізоляція. У більшості людей, далеких від сучасного мистецтва, це слово безпосередньо асоціюється з вірусом SARS-CoV-2, хворобою COVID-19 та карантином. За минулі роки для вас та вашої команди це слово також, мабуть, набуло додаткових значень?

Ми настільки багато значень вкладали у цю назву з самого початку, що додати вже нема чого. Окрім, звісно, пандемії, яка зробила внесок у цю скарбничку значень, поширивши серед людей поняття "самоізоляція". 

А інше… Ну ви ж знаєте, що назва нашого фонду успадкована від назви заводу, який виробляв мінеральну вату для ізоляції. Коли у 2010 році ми почали працювати з простором заводу, то вирішили взяти його назву як певний символ збереження і трансформації індустріальної спадщини. 

Проте назва виявилась пророцькою: працюючи в Донецьку, нам досить складно було привернути увагу загальноукраїнської аудиторії та ЗМІ. 

Дуже часто наші міжнародні проєкти збирали навколо себе багато іноземних журналістів зі всіх куточків світу, окрім України. 

 
"Перебуваючи  в Києві, ми так само відчуваємо ізоляцію українського сходу. Ізоляцію економічну, соціальну, культурну, ментальну… Саме тому ми й запланували змістити фокус подій з Києва до Соледару"

Коли у 2014 році я проходив через паризький Пале-Рояль повз знамениті смугасті колони Даніеля Бюрена і зловив себе на думці, що саме в цей час у Донецьку вітражні куби цього легендарного французького митця розрізаються на металобрухт бойовиками "ДНР". Багато з моїх знайомих саме тоді, у зв'язку з переїздом вашого фонду до Києва, і дізналися вперше про "Ізоляцію". А тепер ви знову переїжджаєте, наразі вже до Соледару.

Так, тому що зараз, перебуваючи  в Києві, ми так само відчуваємо ізоляцію українського сходу. Ізоляцію економічну, соціальну, культурну, ментальну… Саме тому ми й запланували змістити фокус подій з Києва до Соледару.

Тобто, пандемія тут ні до чого?

Абсолютно! 

 

Багато хто ще й досі сприймає "Ізоляцію" як якийсь культурний фонд, що інтегрує українське мистецтво з соціальним або політичним ухилом до міжнародного контексту, а IZONE — як простір для проведення виставок, конференцій, концертів або як звичайну арт-резиденцію. Але з часів переїзду до Києва ваш фонд почав розвиватися у багатьох напрямках. Як ви самі зараз визначаєте свою діяльність та свою місію? 

Ми вважаємо, що наша місія — позитивні системні зміни в українському суспільстві через культурні проєкти. Це зміни, які відповідають викликам у сучасній Україні та у світі. І це досягається різними інструментами. 

Ми багато працюємо з темою конфліктів та війни, а також здійснюємо дослідження минулого, теперішнього та майбутнього Східної України у рамках проєкту "Донбаські Студії". 

Також ми досліджували, як війна впливає на суспільства в Грузії, на Балканах та у Північній Ірландії. 

Ми працюємо із темами індустріальної спадщини та пам’яті. Наприклад, проєкт "Суспільна угода", в рамках якого ми працювали з п’єдесталом на місці колишнього пам’ятника Леніну на Бессарабці у Києві. 

Ще ми проводили дослідження соціоекономічної ситуації у Маріуполі, яке потім презентували на Венеційській бієналє. 

Також ми плідно співпрацюємо з правозахисними групами, і саме зараз розпочали кампанію, мета якої — привернути увагу наших західних партнерів до існування таємної в’язниці та катівні на колишній території "Ізоляції" в Донецьку і важливості прийняття закону про військові злочини. Не втомились?

 
 

"Ми працюємо із темами індустріальної спадщини та пам’яті. Наприклад, проєкт "Суспільна угода", в рамках якого ми працювали з п’єдесталом на місці колишнього пам’ятника Леніну на Бессарабці у Києві".

Фух! Так, ви зробили дуже велику роботу! Але як "Ізоляція" пережила карантин? 

Для нас усі ці стресові ситуації зовсім не є чимось новим. Ще до того, як приміщення фонду захопили бойовики ДНР, ми стикалися у Донецьку з дуже складними ситуаціями, тому вже більш-менш знали, як оперативно реорганізувати життя інституції у віртуальному форматі. 

Ми достатньо швидко зрозуміли, що це не тимчасові складнощі, а новий уклад життя. Нам довелось швиденько проаналізувати усі свої проєкти: що ми можемо перенести в онлайн так, щоб це було цікаво аудиторії, а що доведеться відкласти на деякий час; та як зробити ці віртуальні формати більш привабливими. 

Також ми поставили на паузу усі проєкти, які мали відбутися у просторі IZONE, та домовилися про нові умови з усіма нашими партнерами та донорами. 

— Отже, IZONE буде простоювати?

Звісно, ні. Але цей простір не може вижити без комерційних подій. Тому тут довелось домовлятися з власником будівлі і починати шукати нову бізнес-модель для цієї організації. 

Багато наших резидентів займалися безпосередньо освітніми та культурними проєктами, використовуючи наші приміщення для різних публічних подій. Після початку карантину це все втратило сенс.

Ми зрозуміли, що маємо унікальну можливість переорієнтувати наші приміщення під креативні бізнеси, пов’язані з невеликими виробництвами, бо знаходимось у індустріальному просторі на Подолі, а не в бізнес-центрі.

— І які саме виробництва вже працюють у ваших приміщеннях?

Нам вдалося запросити до себе різних креативних підприємців, які були змушені покинути свої старі приміщення, що закрилися (наприклад, ДК Куренівка). Ми запросили митців, фотографів та навіть дуже цікаву команду, яка реставрує ретро-автомобілі.

Також з’явився проєкт фешн-хабу з декількома стартапами з апскейлінгу та виробництва одягу. 

Багато чого ще на стадії розробки, але приємно бачити, що життя не завмерло. 

Ми, як і раніше, сподіваємось у майбутньому побудувати тут цілий кластер мінівиробництв інноваційних креативних продуктів. 

 
"IZONE не може вижити без комерційних подій. Тому тут довелось домовлятися з власником будівлі і починати шукати нову бізнес-модель". 

Скажіть, звідки взагалі у вашого фонду гроші, і що зміниться з вашим фінансуванням зараз, коли через економічну кризу розраховувати на дотації і спонсорство безглуздо?

Фонд має різні джерела фінансування: від приватних пожертв до українських та міжнародних грантів. 

Це програми Creative Europe, Українського Культурного Фонду, посольств Нідерландів, США та інших. 

Корпоративний сектор — так зване спонсорство — ніколи не був для нас значущим джерелом фінансування, через це криза особливо нашу ситуацію не змінила. Зараз ми більше зорієнтовані на проєктну роботу залежно від наявності джерел фінансування. 

Отже надія на фінасування є, так?

На жаль, в Україні ситуація із підтримкою культурних та креативних ініціатив у період коронавірусу не дуже райдужна. Останні роки ми раділи створенню Українського Культурного Фонду та Українського Інституту. 

Не зважаючи на складнощі і проблеми, з якими стикалися ці інституції, це, безумовно, був великий зсув для української культури. 

Тепер, на жаль, ми бачимо, що бюджети цих програм скорочуються, і щодня з’являються нові перешкоди у реалізації проєктів. 

 
"В Україні ситуація із підтримкою культурних та креативних ініціатив у період коронавірусу не дуже райдужна".

До речі, ви змогли домовитися з орендодавцем про знижку?

На жаль, ні. Завод, де знаходиться наш простір, не зробив для нас ніяких знижок, а лише надав відстрочку. 

Відповідно, ми також могли зробити лише мінімальні знижки для резидентів IZONE. 

Зараз цей простір трохи оживає: з’являється більше людей у коворкінгу та у студіях, так що ми маємо надію погасити борги, які виникли під час карантину.

Які висновки ви зробили після каратину?

Ще на початку карантину "Нью-Йоркер" опублікував карикатуру з висловом My God… all these meetings could have been emails, який дуже влучно охарактеризував проблему, з якою зараз зіткнулися усі менеджери у культурних галузях. 

На жаль, маємо визнати, що культура неможлива без безпосереднього контакту, і багато подій втрачають шарм, актуальність та гостроту, коли відбуваються онлайн.

Інший висновок, що не зважаючи на складну ситуацію, у великих містах існує багато можливостей для культурних організацій та активістів, для втілення їхніх проєктів. 

У той же час багато маленьких міст, особливо на сході України, залишаються забутими і виглядають так, ніби за останні шість років там нічого не змінилося. Саме тому ми вирішили підтримати місцеві ініціативи і перебратися в Соледар.

 

Як показує історія людства, усі відомі історикам епідемії супроводжувалися спалахами ксенофобії, міжгруповою напруженістю та пошуком ворогів. У цьому контексті ви не побоюєтеся переїжджати до Соледару, де вас точно маркують як "чужинців", до того ж, "досить дивних"?

Ні, усе гаразд. Ми вже познайомилися онлайн з місцевими активістами та дослідниками, дізналися більше про місто та його специфіку. 

Наразі плануємо фізичне переміщення частини команди до Соледару, щоб уже на місці, у офлайні, закріпити встановлені зв’язки та розпочати роботу.

Що ж, нехай щастить! Запрошуйте на відкриття!

Якщо у вас є історія про те, як COVID-19 та карантин змінили ваше життя, напишіть нам листа із темою "Моя історія" на [email protected] 



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Чому пандемія COVID-19 — це не релігія, а реальна загроза?
Олексій Кононов: Я не вірю, що Сirque du Soleil може надовго зникнути з мого життя
Як аналізувати закупівлі у сфері COVID-19
The New York Times: Одна епідемія — безліч смертоносних осередків
Усі публікації