"Не дійшов десять метрів до ліжка, знепритомнів. І це вже на очах у дружини" — чоловік з Київщини, який хворіє на COVID-19

Тетяна ПляцокTanya Pliatsok
Четвер, 23 липня 2020, 06:00

Ігорю Короткову — 46, він мешкає з дружиною Оксаною та сином Владом біля міста Васильків, що на Київщині. Його батьки і сестра проживають у столиці. 

Історія COVID-19 цієї родини розпочалась ще у травні, коли батьку Ігоря робили невідкладну операцію. Відразу після виписки у нього підтвердився діагноз "коронавірус". 

Як наслідок інфікувалася уся родина — дружина, дочка, син та невістка.

"Українська правда SOS" поспілкувалась з Ігорем, який переносить хворобу найважче і  вже більше місяця госпіталізований у лікарні.

— Ігорю, знаю, що ви досі у лікарні. Як зараз почуваєтесь? 

— Нормально вже, йду на поправку. В лікарні з 19-го червня, через три дні буде місяць (Українська правда SOS розмовляла з Ігорем 16-го липня)

— Чи знаєте, де інфікувалися?

— Все почалося з мого батька, який живе в Києві, разом з мамою і сестрою. 

Батькові була потрібна термінова операція, у нього у нозі утворився тромб. Його забрали в лікарню швидкої допомоги в Києві, де він пролежав близько 10-ти днів. 

В цей час у мами також виникло ускладнення зі здоров’ям, дала про себе знати стара хвороба — кровотеча в животі. Її поклали в ту ж лікарню, що і батька.

Я щодня їздив в Київ на роботу і провідував в лікарні батька і маму, яким по 70 років, а в більшості часу за ними доглядала моя сестра. Користувався масками, але зрозуміло, що коли приходиш до батьків у палату, то маски знімаєш.

Коли тата виписали з лікарні, у нього піднялась температура до 38, після операції це не було чимось особливим, щоб почати стресувати. Він повідомив сімейного лікаря. 

Батькові взяли тест на коронавірус і через 5 днів отримали позитивний результат. Призначили антибіотики і відправили на домашнє лікування. Весь той час мама ще була в лікарні. 

Коли  виписали маму, її не було куди дівати. Ми знали, що тато вже хворіє, але нічого іншого не залишалось, як забрати маму додому. Ми старались, щоб вони з батьком мінімально спілкувалися, але сталось так, що захворіли всі, хто був у контакті. 

Наступного дня, після того, як батькові підтвердили коронавірус, у мене піднімається температура до 38. Через тиждень захворіла моя мама і сестра — вони зробили тести, які були позитивними. Десь через 10 днів після мене захворіла дружина. 

Їх трьох — тата, маму, сестру — поклали в 9-ту лікарню в Києві, маму з сестрою навіть в одну палату.

— З чого почалося особисто ваше лікування?

На початку ми читали в інтернеті і бачили по телевізору, що в основному молодь більш-менш нормально переносить хворобу. Я себе відношу до молоді (усміхається — авт.), мені 46 років. Вирішив, що мені мало що загрожує, тому почав збивати температуру і діяти відповідно до своїх симптомів. Тобто, якщо буде щось турбувати, це і потрібно лікувати.

Здавалось, що тиждень потрібно позбивати температуру, організм повинен ту заразу перемогти і все. От така в мене була установка. 

Але пройшов тиждень — і ставало все гірше і гірше. Температура росла все вище. Вона не підіймалась до 40, але 38,5 збивалась тільки до 37,2, потім до 37,5, потім до 37,7. Я перестав хотіти їсти, це був єдиний показник, окрім температури — тобто ні втрати нюху, ні інших симптомів у мене не було.

Тоді дружина Оксана подзвонила до мого сімейного лікаря. Наступного дня, 18 червня, до нас приїхала жінка в екіпіруванні, зробила ПЛР-тести.

 
Ігор Коротков: "Я вважаю, що наші лікарі це герої"

— Тільки у вас, чи дружині також?

— І дружині, і сину Владу.

Але тоді позитивний був тільки у мене (про це Ігор дізнався за декілька днів). 19 червня мені стало ще гірше — я не скажу, що я помирав, проте було зрозуміло, що краще мене везти у лікарню.

Спочатку ми задзвонили на швидку, швидка сказала, щоб до них звернулась сімейна лікарка. Ми подзвонили лікарці, вона сказала: "Ви розумієте, нема ще вашого результату, тільки ж здали. Поки нема підстав, щоб вас забирати в лікарню, не підтвержено, що у вас точно COVID-19". 

У мене є тітка, яка за мене переживає, вона додзвонилась на якусь гарячу урядову лінію, розказала мою історію. І там вже сказали, що таки потрібно мене госпіталізувати, оскільки пройшло 8-9 днів  (з моменту підняття температури — Pravda SOS), пообіцяли прислати швидку. Було приємно, що хтось про тебе піклується. Швидка приїхала десь протягом години, мене забрали в Боярку (в лікарню — Pravda SOS). Хоч ми живемо під Васильковом, але в тій лікарні вже не було місць — кажуть, що там мало є відведено місць для ковідних пацієнтів.

Мене  поклали в окрему палату, поки не було результату ПЛР-тесту. У цій палаті був спеціальний апарат з киснем...

— Киснева маска?

Так. Коли я приїхав у лікарню, мені поміряли сатурацію, було 92, я дихав без додаткового кисню. А потім сатурація  почала дуже швидко падати, і через декілька днів вже було 70. Мене перевели в реанімацію, там заспокоїли і сказали, що все нормально, що наступних етапів погіршення не буде, що ШВЛ не буде потрібен…

В той час в лікарню забирають і мою дружину.

 — Також у Боярку?

— Так.

Після 4 днів реанімації мене перевели назад у звичайну палату. І вже десь 2 тижні я тут лежу. Сьогодні (16 липня — Pravda SOS) почуваюся краще, сатурація близько 90, це ще не достатньо, але і не 70, як було раніше. Думаю, ще тиждень потрібно почекати, і вже буде все добре зі здоров’ям.

Загалом я хочу сказати, щоб люди не повторювали моїх помилок. Щоб одразу звертались до лікаря.

 
Ігор з дружиною Оксаною

— За чий кошт відбувається лікування, вас забезпечує держава?

— Скажу, що десь відсотків 80 за рахунок держави. Скільки в мене вже влили тих антибіотиків, а вони всі безкоштовні. Комп’ютерну томографію легень нам з дружиною теж зробили безкоштовно. 

— Чи багато зараз пацієнтів з коронавірусом лежать у лікарні?

— Тут є два відділення — основне, але я не знаю, скільки там пацієнтів, і терапія, де лежу я, тут десь 10 людей. 

— Ваших рідних вже всіх виписали?

— Ще тільки батько в лікарні, але мають скоро виписати. Мама з сестрою вже вдома. У мами, здається, вже також все нормально. У сестри, на щастя, не було пневмонії. Всі інші мали двостороннє запалення різного ступеня важкості. У мене найважче. Можливо, тому, що я займався самолікуванням. 

— Що психологічно найважче під час хвороби?

— Я вважаю, що наші лікарі це герої. У мене немає до них претензій, окрім однієї неприємної ситуації...

У реанімації в мене був дуже хороший лікар — уважний, добре ставився, якщо я щось запитував, завжди пояснював. Але один момент зіпсував багато. Коли мене переводили назад (з реанімації у палату — Pravda SOS), лікар ввечері каже до мене:          

— Ви знаєте, ми вирішили, що переводимо вас. Пішли.

— Може, мене якось на каталці? Бо я ще не дуже, лікарю, в собі впевнений, фізично.

— Та ви дійдете.

І ми пішли. Я не дійшов. Не дійшов 10 метрів до ліжка, знепритомнів. І це вже на очах у дружини. 

Розумієте, може, для мого здоров’я, те, що я був кілька хвилин непритомний, не було критично — мене занесли, поклали на ліжко, надягли маску з киснем, через декілька хвилин все було нормально. Але для дружини це був дуже великий стрес. Вона каже, що в той момент втратила 2 роки життя. 

Чому було не підігнати ту каталку, вона ж була. 

Це для мене мабуть, найчорніша історія, яка трапилась зі мною.

— Ви у лікарні вже місяць, не нудьгуєте?

— Якби не було інтернету, я б, мабуть дуже сильно нудьгував (усміхається — авт.). Я звик до свого смартфона, і він мене рятує.

— Яка реакція у ваших знайомих на те, що ви захворіли? Зараз ви на лікарняному?

— Мій керівник сказав, що чекатимуть мене скільки потрібно, щоб я не переживав за робоче місце, що все буде добре. 

Я дуже вдячний співробітникам, знаю, що там всі переживають за мене. Я тримаю їх в курсі, кажу, що вже все позитивніше.

Багато знайомих підтримало мене у фейсбуці, ті, яких знаю особисто, і знайомі знайомих. Багато людей перейнялись, пишуть "одужуй", побажання різні...

— Як ви вважаєте, чи допомагають карантинні обмеження у стримуванні інфікувань?

— Зараз я дивлюсь на ситуацію з іншого боку, вважаю, що карантин потрібен. Тепер я буду набагато свідомішим.

Тетяна Пляцок



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Чому пандемія COVID-19 — це не релігія, а реальна загроза?
Олексій Кононов: Я не вірю, що Сirque du Soleil може надовго зникнути з мого життя
Як аналізувати закупівлі у сфері COVID-19
The New York Times: Одна епідемія — безліч смертоносних осередків
Усі публікації