"Люди думають, що вони роблять подвиг. Насправді вони роблять комусь іншому біду": подружжя зі Львівщини, яке перехворіло на COVID-19 

Ольга КириленкоOlha Kyrylenko
Четвер, 30 липня 2020, 06:00

Юлія та Богдан – подружжя з маленького села на Львівщині.

У червні обоє підхопили коронавірус і стали першими офіційно хворими у своєму селі – чим збурили неабиякий інтерес. 

Односельці цікавилися всім – хто до них приїжджає, які результати ПЛР-тестів. І водночас не цікавилися найважливішим – чи треба подружжю підтримка та допомога від громади.

В інтерв’ю "Українській правді SOS"  Юлія та Богдан анонімно розповідають про те,  як виявили в себе втрату нюху та які зміни прийшли в їхнє життя після півторамісячного лікування.

– Найпершою у вашій родині захворіла теща. Розкажіть, як у неї перебігала хвороба і як вона почувається зараз? 

– Богдан: Був головний біль, слабкість, перші два дні температура 38 з чимось і кашель – як при якихось бронхітах, тому ми на то не дуже звернули увагу, вона не один раз хворіла бронхітами. Але коли вже ми захворіли, то щось почали підозрювати. 

Згодом у мами температура зменшилася десь до 37,5-37,2, але кашель був постійний.

– Як вона зараз почувається?

– Богдан: Добре, вона вже виписана з лікарні, їй пролікували запалення, яке залишилося. Бо перші три тижні мама лікувалася амбулаторно. Була в лікаря, спочатку їй ніби діагностували бронхіт, а потім, коли кашель не припинявся, і слабкість і т. д.... 

Ми спільно домовилися, що навіть якщо результат ПЛР-тесту буде негативний, що треба зробити томографію. У результаті – ще було запалення, яке треба було долікувати в лікарні.

– Коли ви в себе запідозрили коронавірус?

– Юлія: Ми захворіли на третій день. Мама захворіла в неділю, а ми в середу ввечері вже погано почувалися, а зранку, у четвер – уже мали температуру, і так ніби одночасно захворіли. 

У нас були типові симптоми коронавірусу – втрата нюху і смаку. Наша мама не втрачала нюху і смаку, навпаки нюх у неї був загострений. 

– Як ви відчули, що немає запаху, смаку?

– Юлія: Завжди знали, що полуниця смакує так, а ти її їси – вона ніяка, як трава. Усе, що ти брав до їжі, було майже однакове за смаком. 

– Богдан: На якийсь день ми випили каву, коли нам трохи полегшало після температури, і кава взагалі не смакувала.

Із запахом насправді дуже дивно, бо то неможливо відчути, що ти того запаху не відчуваєш, аж поки ти не зіткнешся з тим лоб у лоб. Ходиш і тобі нічого не смердить…

– Юлія: Я відчула, бо я якісь парфуми нюхала і не почула їхнього запаху взагалі! А потім, коли я зрозуміла, що втратила нюх, я пішла спеціально по околиці досліджувати всі об’єкти, які повинні б мати характерний запах. У нас є хлів, де завжди неприємний запах, але я його зовсім не чула (сміється).

– Богдан: Я перевіряв по каві і по парфумах закордонних брендів, які в нас були. Бо ті, що були з дешевих парфумів, узагалі нічого не можна було почути. У певний час навіть якісних парфумів не відчувалося, тільки каву – якщо до неї так внюхатися, то можна такий легесенький запах почути. В Юлі то якось минуло, а я переважно тільки якісні парфуми чую і каву, інших запахів я далі не чую.

– Яким був ваш найбільший страх, пов’язаний з коронавірусною хворобою?

Юлія: Найбільший страх був пов’язаний з тим, що хтось із наших родичів, яких ми могли заразити, у групі ризику, і вони не впораються з тою хворобою і через нас, необачних, постраждають. Але якось Бог дав, і нічого страшного не сталося, усі наразі одужують.

Був страх і за себе, бо в мене була трохи задишка, вона була десь за два тижні після початку хвороби. Я реально трохи почала задихатися і мені ставало страшно, що, наприклад, наступний приступ буде поганим, гіршим, і я не витримаю, мене не врятують.

Але це потроху налагоджується. Не знаю, як це пояснити, бо я не лікар, після коронавірусу маю алергічні напади… 

– Богдан: Задухи.

– Юлія: Бронхоспазми замикають. Я не знаю причини, у мене такого ніколи не було. Дивно, хвороба вже ніби минула, але таке залишилось. 

Мінімально ми зрозуміли, на що алергія… я не можу тепер пити кави – тієї самої кави. Я вже неодноразово пробувала пити каву – знову починалася ця моя задуха. 

– Розкажіть трохи більше, як виглядало ваше лікування.

– Юля: Спочатку ми просто збивали температуру парацетамолом, багато пили, і ми з Богданом ще полоскали горло – але то ми самі, нам такого не говорили. У нас дерло горло, і так, як у нас часті тонзиліти (запалення у піднебінних мигдаликах – Українська правда SOS), ми просто полоскали горло фурациліном, щоб не запускати гірші механізми. І щось трохи допомагало.

– Богдан:  Десь на 10-ий день нас відвідав педіатр нашої доньки Ксенії разом з нашою сімейною лікаркою. Вона оглянула нас, сказала, що нам двом (Богдану та Юлії – Українська правда SOS) рекомендується пропити курс антибіотика з азитроміцином

У нас не було явних підозр на якісь запальні процеси, але вона нам запропонувала (антибіотики – Українська правда SOS), бо було жорстке дихання. Ксеня пройшла такий самий курс пізніше, теж з азитроміцином. Вона з усіх найпізніше захворіла, у неї була лише температура і закладеність носа.

– Ваша сімейна лікарка і педіатриня Ксені прийшли у захисних костюмах?

– Богдан: Так, звичайно, то була новина на всю околицю…

– Чому?

– Богдан: Коли приходять люди у захисних костюмах, то для тих, які цього не розуміють, це є досить дивно. 

– Юлія: Люди-то ніби й розуміють, але не сприймають це як щось нормальне – що так у цей час може бути, звичайні речі робляться.

– Як сусіди поставилися до того, що у вас коронавірус, як вони взагалі дізналися?

– Юлія: Переважно вони дізнавалися не від нас. 

Сусіди нормально поставилися, нічого страшного, як у деяких, не робили. До нас ніхто не дзвонив, не питався – усі шушукалися за спиною, до нас доходив якийсь відголос, плітки. 

Коли вже виявили якісь інші підозри в селі, тоді вже почали до того трохи по-інакшому ставитися. Подзвонили до нас наші сусіди і спиталися, чи нам потрібно щось допомогти, привезти, купити.

– Богдан: Те, що ми захворіли, у селі сприйняли як дуже велику новину. Як вони про то дізналися? У такому населеному пункті як село важко приховати інформацію. Як до нас приїжджала лікарка – хоч вона заїжджала до нас на подвір’я і тоді вже виходила з машини – то зразу всі виходили і дивилися, хто до тебе приїхав. А приїхали у спеціальному костюмі, значить, щось не так!

Це одна новина. Потім десь прийшли результати наших тестів… Окрім як нас особисто, ще якось місцеву владу про них повідомляють. 

– Юлія: Про наші результати знали всі люди, які про то мали знати – голова сільради, сімейний лікар, лікар-епідеміолог районний, але до нас подзвонили аж ввечері – десь о п’ятій годині. Зранку ми вже знали з якихось сільрад і тому подібне, що наш тест позитивний. 

– Ви були першими офіційними хворими в селі?

– Богдан: Так. Ми просто вирішили протестуватися, бо, у першу чергу, ми переживали не тільки за себе, а й за інших. І за маму Юліну, бо вона в групі ризику.

– Юлія: І за бабцю, і за діда, і за всіх…

– Богдан: Ще там моя родина… Попри те, що ми живемо в батьків Юлі, зі своїми батьками я теж час від часу бачився. Тато захворів десь за тиждень після мене, сказати, що точно від мене заразився – важко, але, найімовірніше, що так. 

– Богдане, як ваші батьки перенесли хворобу?

–  Богдан: Тато був у лікарні, він ще досі в лікарні з тяжкою формою пневмонії (на час публікації інтерв’ю батька Богдана вже виписали з лікарні – Українська правда SOS)

А всі решта (щонайменше троє людей без підтвердженого діагнозу – Українська правда SOS) – нормально перенесли, легше, ніж ми з Юлею. 

– Богдане, Юлю, а що змінив коронавірус і карантин у вашому житті?

– Юлія: У темні часи добре видно світлих людей, і цей час дав мені ще раз у тому переконатись. Нам двом у тому переконатись. 

Коли ми захворіли, до нас дзвонило багато людей – друзів, знайомих, колег – пропонували кошти на лікування, казали слова підтримки. Зі Львова друзі казали – якщо щось треба привезти, ми вам привеземо. 

Ми побачили підтримку від людей, у принципі, чужих нам. Хоча вони далеко живуть, вони хочуть чимось допомогти. А в селі ми такого чомусь не побачили, такої підтримки взагалі не мали… Ще раз переконалися в тому, що добре мати своє коло, товариство, у якому тобі буде добре, комфортно, у якому тебе зрозуміють і підтримають. У нас таке товариство є, Бог нам дає таких добрих людей. 

– Богдане, а у вашому?

– Богдан: Я нарешті довго побув безперервно вдома, з дружиною, з дитиною. І той час, проведений разом, пішов нам на користь. У дружині не було ніяких розчарувань, мені, навпаки, її підтримка завжди допомагала чи на карантині, чи у хворобі, у якихось складних ситуаціях під час тієї хвороби.

Я ще раз переконався – хоча я ніби про то і знав, але воно зараз дуже унаочнилося – що в нас немає як такої спільнотності в суспільстві. У селі добре видно, що ніякої спільноти в сільській громаді не простежується, такої класичної спільноти – що вона би мала одне одному допомагати, якось різні спільні проблеми долати, шукати шляхи… 

– Юлія: Мене вразило, що люди думають тільки про себе і про своє збагачення. Просто для прикладу: я ж заразилася з Богданом не просто так, ми не ходимо на роботу, у нас робота трохи іншого типу, але ми заразилися через те, що наша мама ходить на роботу, і там на роботу теж прийшла людина, яка її заразила, хоча могли піти протестуватися, і, може, такого б не було. 

– Богдан: Може не стільки одна людина, бо є ж безсимптомні хворі, які можуть прийти на роботу і заразити. Але ми знаємо, що люди, які перехворіли легкою формою і не звернули на то жодної уваги, і навіть якщо в них хтось удома захворів після них –  вони однаково не звернули на то жодної уваги і пішли на роботу.

– Юлія: Тому що їм треба заробляти гроші. Люди приходять на роботу і кажуть: "Ой, я таку температуру маю, от понапивався таблеток і прийшов на роботу, от я герой!"

– З гордістю.

– Юлія: Так, люди думають, що вони роблять подвиг. Насправді вони не роблять подвиг, вони роблять комусь іншому біду. І така загальна безвідповідальність вбиває мене і демотивує щось робити для тої громади. 

Ольга Кириленко



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Чому пандемія COVID-19 — це не релігія, а реальна загроза?
Олексій Кононов: Я не вірю, що Сirque du Soleil може надовго зникнути з мого життя
Як аналізувати закупівлі у сфері COVID-19
The New York Times: Одна епідемія — безліч смертоносних осередків
Усі публікації