Володимир Киян: Люди, що під час карантину їли й пили у "Велюрах", приходили до барбер-шопів

За 57 років Володимир Киян змінив безліч професій та десятки разів починав життя з нуля. 

Він ремонтував таксофони, ходив у плавання на транспортному рефрижераторі на Канарські острови, будував домашні каміни, встановлював вікна та кондиціонери, працював в перукарнях і барбер-шопах. 

Одного дня Володимир одружився із росіянкою і переїхав до Москви, утім повернувся до Києва під час Революції Гідності на Майдані.  Через політичні розбіжності дружина розлучилася з ним через суд, навіть не повідомивши. 

Так Володимир повернувся до професії барбера. 

Життя, в черговий раз розпочате з нуля, потроху налагоджувалося, утім навесні цього року через пандемію та карантин Володимир Киян втратив роботу. 

"Моє кредо — ніщо нас вибити не зможе з сідла" — каже Володимир, погоджуючись на інтерв'ю Українській правді SOS.

— Наскільки я розумію, у вашому житті траплялося чимало криз, через які все доводилося починати з нуля. Нинішня криза, викликана пандемією і карантином, чимось відрізняється від попередніх?

— Ця криза відрізняється від усіх попередніх лише тим, що цього разу держава зробила безпрецедентні заходи — обмежила нас усіх в пересуванні, відрізала від транспорту і заборонила виходити з дому. 

16 березня я працював останній день. Увечері того ж дня власник всієї нашої київської мережі барбер-шопів оголошує: "Кличко нас закриває, але ... ми усе одно будемо працювати". 

Правда, в результаті працювало лише три барбер-шопа з усієї мережі. 

У корпоративному чаті я протягом усього карантину читав: "Арсенальна, відкрийте двері, клієнт стоїть у дворі біля чорного входу", "Позняки, відкрийте", "Оболонь, клієнт біля входу, запустіть...". 

Ті ж самі люди, що під час карантину їли і пили у всіляких "Велюрах", приходили й до наших барбер-шопів.

— Але ви на роботу не виходили?

— Ні, я два місяці просидів удома. Мені з лівого берега добиратися нема на чому, а пішки долати такі відстані — це вже занадто. 

Тим більше, що мені 57 років, тобто я вже у групі ризику. Та й за останні 10 років я жодного разу не брав відпустку — а тому, думаю, посиджу вдома, хоч трохи відпочину, руки полікую. 

У барбера, що стоїть біля конвеєра, через постійне зіткнення з різними хімікатами руки завжди хворі. Ну от якось так… 

Були деякі заощадження, так що з голоду не вмирав. 

Коли почалися карантинні послаблення і нам офіційно дозволили працювати, у чаті з'явився запит директорів — кожен барбер повинен надати графік своїх робочих днів. Я питаю: а хто буде оплачувати дорогу на роботу і назад? Адже метро і маршрутки не ходять. Лише на таксі можна дістатися. 

А мені відповідають: не треба флудити у чаті, про компенсацію дорожніх витрат ми повідомимо пізніше.

— І що сказали потім?

— Сказали, що компенсація на дорожні витрати — 100 гривень. Уявляєте? Цілих 100 гривень! Мені в один кінець тільки доїхати на Убері — 280-300 гривень. Ясна річ, що кожен раз, виходячи на роботу, я не можу собі дозволити витрачати 600 гривень в день на один лише транспорт. 

Я так в чаті і написав — я не вийду на роботу, попереджаю заздалегідь, щоб не виникло ніяких проблем. Почну працювати тільки тоді, коли запустять громадський транспорт. 

І раптом мені передзвонюють директори й кажуть: "Ти нас підставив. Ти звільнений. Запустять метро — приїдеш, напишеш заяву". Ось так. 20 років стажу! 

Довелося терміново шукати роботу на районі. Зайшов до найближчого Торгового центру і узяв в оренду у тамтешній перукарні одне крісло.

— Клієнт повертається?

— Так, мої старі клієнти відразу знайшли мене в фейсбуці. А незабаром і нові клієнти стали з'являтися.

Володимир Киян: "Мені передзвонюють директори й кажуть: "Ти нас підставив. Ти звільнений. Запустять метро — приїдеш, напишеш заяву". Ось так. 20 років стажу!"

— Як ви взагалі стали барбером-перукарем? Це сталося в Москві?

— Так. Я одружився на москвичці, а вона закінчила перукарський технікум і працювала у салоні на Нових Черемушках. Коли почалася приватизація, я їй викупив крісло у цьому салоні за 2000 рублів. 

А їхня завідувачка дуже полюбляла економити на рушниках — ось я і купив швейну машинку і за допомогою оверлока робив для неї дешеві рушники з відрізів тканини. 

А потім сам закінчив курси перукарів і теж став до крісла. Пропрацював у тому салоні чотири роки.

— З дружиною розлучилися через Майдан, війну та інші політичні події?

— Так. Причому каталізатором розриву виявився диякон і екскурсовод паломницької служби Микола Маркелов. Чули про такого? Моя дружина любила всі ці екскурсії по монастирях та до святинь православних.

І ось я приїжджаю з Києва, з Майдану, а в Москві в мене вдома сидить Маркелов та каже: "Ну давай, розповідай, що там у вас на Україні? Бандерівці путч влаштували?" 

І понеслося — ніколи української нації не існувало, усі ви наші недорозвинені молодші брати, бла-бла-бла. А я йому кажу: "Коля, встав зі стільця і ​​пішов геть з мого дому, бачити тебе більше ніколи не бажаю!" 

А незабаром уже інші знайомі росіяни підключилися: "А, так ти патріот України, на Путіна бочку котиш, Росію зраджуєш!" 

Несподівано до цього хору підключилася і моя дружина: "Ти ворог моєї батьківщини!" Причому до цього часу ми з нею взагалі ніколи про політику не говорили. 

І раптом вона подає на розлучення, через суд, навіть не повідомивши мене. Просто поставила перед фактом. Син як дізнався, то аж по стінці сповз — мамо, ти що, з глузду з'їхала? 

— Прикро…

— Так, прикро… Ну що ж — повернувся до Києва. Це був кінець 2014-го. 

А через півроку після цього з'їздив до Москви, побачив сина і забрав свого лисого кота-сфінкса Марса. 

Бувало, спілкуюся з сином по скайпу, а позаду нього Марс сидить і так сумно на екран дивиться. У мене навіть сльози бризкали з очей, а я, скажу вам, людина аж ніяк не сентиментальна. 

Отже, я посидів трохи у Києві і вирішив — піду знову працювати перукарем. Тим більше, що мої 500-доларові ножиці "Ягуар Золінгер" з кобальтовими ручками завжди були зі мною. А там вже і барбер-шопи стали відкриватися всюди у Києві.

— Чим ви займалися на карантині? Навряд чи просто сиділи і цілодобово дивилися телесеріали...

— Я і без карантину кожен день займався самоосвітою. Просто на карантині в мене з'явилося більше вільного часу. 

Моє хобі — це Forex. Я вивчаю валютний ринок. А також я вивчаю хвильові і коливальні процеси — коливання світла, коливання мозку, коливання ринку. Усе взаємопов'язане. 

Хвильову теорію Еліота знаєте? 

А ще на карантині я зміг більше приділяти часу медитації. Адже людині вкрай необхідно вимикати хоч на деякий час внутрішній діалог, давати мозку можливість побути у спокої. 

До речі, я з 4-го класу заїкався через один нещасний випадок. І лише заняття медитацією змогли відновити мою дикцію. Тому що мозок розслабився.

Володимир Киян: "В мене кіт — він як маленька дитина, хоча вже і старий за віком. Він дуже хвилюється, навіть коли я просто затримуюся на роботі. А вже поїхати кудись і залишити його одного — це неможливо!"

— А які ваші плани порушив карантин?

— Ви маєте на увазі поїздки та подорожі... 

Розумієте, в мене кіт — він як маленька дитина, хоча вже і старий за віком. Він дуже хвилюється, навіть коли я просто затримуюся на роботі. А вже поїхати кудись і залишити його одного — це неможливо! 

Я тому навіть відпустку ніколи не планував. Так що ніяких моїх особливих планів карантин не порушив. 

Ось зараз розкручуся з новою роботою і куплю своїй коханій жінці діамантові сережки.

— Вважаєте, що це доцільно у нинішніх економічних умовах?

— Це доцільно у будь-яких умовах! Зі своєю коханою жінкою я познайомився два роки тому на сайті Badoo. Син, до речі, порадив мені цей сайт знайомств. 

Я спочатку не розібрався, кажу йому: "Слухай, сину, мені 55, а до мене стукають лише жінки за 60". А він відповідає: "Та ти повзунок зруш до 45 — і все". Ось так я і познайомився зі своєю коханою. 

Блакитні очі, білявка! Ще до карантину я подарував їй діамантову каблучку. А тепер хочу купити їй до цієї каблучки діамантові сережки.

— А чому ви свого часу кинули перукарську справу та занялися установкою кондиціонерів?

— На той час, про який ви запитуєте, я вже відпрацював 16 років у перукарнях. І от якось ми з жінкою купили кондиціонери — собі додому і один для тещі. І я вирішив навчитися їх встановлювати. 

Один майстер взяв мене напарником та й навчив мене всьому. Так я і працював — 2 дні перукарем, 2 дні монтажником кондиціонерів. А потім майстер говорить: зараз сезон, ти зможеш за кілька місяців заробити свою річну зарплату у перукарні. 

Ось чому я закинув ножиці та пішов ставити "кондери". Сайт свій створив, замовлення йшли безперебійно. 

У 2014 році чистили разом з сином кондиціонери у Культурному центрі Збройних Сил Російської Федерації. І бачили там в експозиції — не повірите! — військову камуфляжну форму з написом "Ввічливі люди" на рукавах.  

Потім якось в Наро-Фомінську під Москвою ставив кондиціонери. І коли повертався звідти на електричці, зі мною в вагон зайшли молодики у спортивних костюмах. Чую — а вони кажуть, як поїдуть на Донбас "хохлів стріляти". 

Я зрозумів — ось вони, ті самі російські найманці. Молоді пацани, а вже стільки лайна у голові.

Володимир Киян: "Довелося терміново шукати роботу на районі. Зайшов до найближчого Торгового центру і узяв в оренду у тамтешній перукарні одне крісло"

— Ніколи не шкодували, що свого часу, ще при СРСР, не втекли з корабля та не залишилися на Канарських островах?

— А знаєте, як я потрапив у морехідку? Адже я дуже цікавився психологією і філософією. І вирішив вступати до Київського університету. 

А потім побачив на стіні фото випускників філософського факультету — а там люди з такими порожніми очима! 

Я не хотів, щоб через 5 років в мене були такі ж очі. І я пішов до мореходного училища. Закінчив з червоним дипломом. А щодо втекти... Так, мені було 18 років, коли наш корабель кинув якір у гавані Лос-Пальмас. І, звичайно, я подумав: Баришніков втік, Курилов втік, треба і мені... але в Союзі залишалися мої мама з татом, їх би до кінця життя цькували як батьків зрадника Батьківщини. 

А зараз коронавірус вирівняв усіх — і жителів Канарських островів, і українців, і італійців, і росіян, і американців. 

Це природа, яку ми запаскудили, змітає зі своєї шахової дошки людство. 

А тому я всім кажу: поміняйте свої життєві установки, почніть розвиватися духовно. 

Але... замість екзистенційних дискусій нам знову підсовують політичні чвари й ідеологічні кліше.

Проєкт FAKEPALM розвінчує фейки про COVID-19. Якщо ти зауважив сумнівну інформацію про коронавірус чи карантин, надішли її за адресою sos.pravda007@gmail.com — і ми обов’язково її перевіримо.