Роман Ясіновський: Життя — воно таке: сьогодні ти зірка, а завтра — дірка

Андрій ТараненкоAndriy Taranenko
колаж: Зю Побережнюк
Четвер, 3 вересня 2020, 06:00

Актор Роман Ясіновський добре знайомий українському глядачу за фільмом "Кіборги" та серіалом "Спіймати Кайдаша", а раніше без нього не обходилася жодна вистава у київському Центрі сучасного мистецтва "ДАХ". 

Коли під час карантину зупинилися зйомки усіх фільмів, а театри зачинились, відмінивши вистави, Роман залишився без роботи, як і багато інших акторів.

Ясіновський не впав у відчай, а почав працювати водієм у поштовій службі — вночі сидів за кермом, а вдень обмірковував сценарій свого короткометражного фільму. 

 
Роман Ясіновський: Щодо "немає роботи — немає грошей" — це справді так

Карантин застав вас на гастролях у Франції. Як ви змогли повернутися в Україну, адже кордони вже були закриті?

Ми на той час гастролювали по Франції з виставою "Антігона", що була створена на базі театру "Дія". І про те, що в Україні оголосили карантин, почули у Бордо. Причому вдома усе зачинялось, від кафе до кордонів, але у Франції тоді ще ніхто взагалі про це навіть не думав. 

Але вже десь 14 березня нас усіх зібрали у фойє готелю та оголосили, що подальші гастролі скасовані і нам потрібно летіти додому. Ми почали розглядати різні варіанти, але на той час варіантів залишилося дуже мало. 

Тобто вже не було квитків?

Вартість квитка на літак до Києва підскочила до 800 євро, що для українських акторів, м’яко кажучи, занадто. Виник навіть такий варіант позичити у французів декілька автівок з бусом і добиратися до батьківщини своїм ходом. 

Я підключився до пошуку квитків, почав моніторити інші летовища крім Києва, і раптово натрапив на рейс до Львова. Ось так ми встигли проскочити під шлагбаумом, що вже майже опустився. 

І для мене було так дивно побачити співвітчизників у масках — у Франції такого взагалі не було. 

Мій дядько перехворів на коронавірус, а до того був у контакті зі своїми дітьми та онуками, але ніхто з них чомусь не заразився. Мабуть, мають добрий імунітет. А в Бордо взагалі усі гуляли на "розслабоні".  

З введенням карантину більшість працівників кіно і театру залишилося без засобів до існування: театри закриті, кіно не знімається. А раз немає роботи, то немає і грошей. Ви відчули щось на кшалт паніки або депресії, коли повернулись у Київ та зрозуміли, що ніхто з ваших колег не знає, як жити далі? 

Ну, якась депресія, мабуть, зажевріла. Але я вважаю, що актору треба хоча б інколи впадати у депресію, тому що після цього зазвичай настає дуже бадьорий та продуктивний період. 

Щодо "немає роботи — немає грошей" — це справді так. Тому що український актор, знявшись у фільмі, не отримує потім ніяких відрахувань від прокату цієї кінострічки або транслювання її по ТБ. 

У Європі усі актори завжди отримують відсотки від прокату, це створює хоча б якусь фінансову подушку безпеки, коли ти змушений сидіти без роботи. А в нас… Є як є. А от паніки в мене не було взагалі — я ніколи не боявся жодної роботи. 

Саме тому ви на карантині почали працювати водієм у поштовій службі? 

Так. А навіщо скиглити про те, що актори сидять без роботи та грошей? Немає роботи у театрі та кіно треба шукати щось інше. 

Я розвозив пошту з Києва до Житомира та у Вінницю. П’ять разів на тиждень о 6-й вечора я приїжджав на загрузку, а потім вирушав в дорогу. Так працював місяць. У мене є досвід водія. 

Коли я працював у Центрі сучасного мистецтва "ДАХ", то ми були дуже організованою трупою, тобто кожен з нас був не тільки актором, а ще кимось — вантажником, наприклад, або монтувальником декорацій. Це нас, по-перше, дуже об’єднувало, а по-друге, дозволяло економити кошти. 

Я був водієм — сам відвозив усі наші декорації. Тому я не бачу нічого страшного у тому, щоб знов сісти за кермо й заробляти хоч якісь гроші, коли вже так сталося, що для актора роботи немає. Головне — не впадати у відчай.   

Невже ви ніколи не ловили себе на думці я, зірка фільму "Кіборги" та серіалу "Спіймати Кайдаша", змушений заробляти розвезенням пошти? Якого біса?

Та ні, слухайте! Ні! Та яка зірка?! Життя — воно таке: сьогодні ти зірка, а завтра — дірка. 

Треба завжди пам’ятати, що життя може змінитися в одну мить. Мій хороший друг, дуже талановитий хлопець, був хормейстером Національного хору імені Верьовки, а зараз працює у Чикаго далекобійником. І йому це подобається! Так само і я — сів за кермо і поїхав у ніч. 

Ви казали про зовсім інше ставлення до карантинних заходів у Франції. Після повернення у вас не виникало бажання приєднатися до ковід-дисидентів?

Я 14 днів відсидів у карантині після повернення з Франції. Не знаю, навіщо я це робив, але мене змусили. Якщо ходити на стадіон та бігати там означає бути дисидентом — то так, я ним був. 

Вибачте, але чому у магазинах спокійно продавався міцний алкоголь, який дуже шкідливо впливає на імунітет, а стадіони та спортмайданчики, завдяки яким імунітет зміцнюється, були зачинені? 

Якщо задавати такі питання означає бути ковід-дисидентом, тоді я, мабуть, і справді дисидент. 

У Франції, наприклад, ніхто спортмайданчики не зачиняв, а в Грузії обмежили на період карантину продаж міцного алкоголю. А в нас коїлося щось незрозуміле й нелогічне. 

 

Наскільки я знаю, ви віруюча людина. Так?

Так.

Багато віруючих були обурені спробою влади закрити церкви, особливо на Великдень. Як ви до цього поставилися?

Дивіться, на Великдень я був у церкві тому, що я співаю у хорі. Нас там було шестеро два священника та хор із чотирьох хлопців. Так вийшло, що бас у нас один, тобто нас двоє, але другий чоловік уже похилого віку, тому прийшов саме я. 

Точніше, я приїхав до церкви на машині, ми в порожньому храмі відспівали святкову службу згідно з усіма нормами карантину. 

Велась онлайн-трансляція, люди могли все це побачити та почути. Це був виняток на Великдень, а так я також увесь карантин дивився всі служби тільки онлайн. 

 
Роман Ясіновський: Треба завжди пам’ятати, що життя може змінитися в одну мить

Чого саме вам не вистачало найбільше в ізоляції?

Я розлучений, і мені найбільше не вистачало бачити свою дитину. Так, ми зідзвонювалися кожен день, але не бачитися з донькою — то для мене було найважчим у карантині. 

І тому мені так прикро було, проїжджаючи повз озеро на Борщагівці, бачити там натовп людей, які робили шашлики, нібито ніякого карантину не існує. Немає у наших людей внутрішньої самовідповідальності. Тому або ми не вводимо карантин взагалі, або вже слідкуємо за тим, щоб люди дотримувались правил. Я, наприклад, проти масок, але при цьому не вважаю себе, як ви кажете, затятим ковід-дисидентом, для якого карантин — це канікули та народні гуляння. 

 

Сидячи в ізоляції, деякі люди вирішили не витрачати час даремно, а терміново вчитися чомусь корисному або займатися читанням книжок та переглядом фільмів, на які раніше не вистачало часу. Ви з таких людей?

Так, я почав набагато більше читати книжок та дивитись фільмів, тому що раніше на це й справді не вистачало часу. Також я трошки вдосконалив свій "інгліш". А ще я зрозумів, що треба вчитися далі, і зараз я хочу піти на курси, щоб стати інструктором по TRX. Що ще? Я дуже полюбив "самопроби" для дистанційних кастингів. У мене мобільний телефон із дуже хорошою камерою, до нього я докупив штатив та почав знімати самого себе. Інколи запрошував друзів.

Як глядачів?

Ні, просто існують монологові проби та діалогові. На карантині я зробив чимало "самопроб" — це було справді круто! А ще… Ще я закінчив свій сценарій короткометражного фільму, який хочу сам знімати як режисер. 

Ого! Ви часу не гаяли на карантині! Подалися з цим сценарієм на пітчинг Держкіно?

Так, подавався. Але виявилося, що не можна подавати заявку на режисерську постанову короткометражного фільму, якщо ти не маєш режисерської освіти. Тобто режисеру повного метру не обов’язково мати спеціальну освіту, а режисеру короткого метру — обов’язково. Чому так? Я не знаю. Я написав сценарій, написав режисерське бачення, зібрав дуже професійну команду… А мені кажуть — вибачте, ми не можемо взяти у вас документи, тому що ви актор, а не режисер за професією. Що ж, доведеться починати роботу над сценарієм повного метру. Я мав щастя попрацювати з багатьма дуже хорошими режисерами, чомусь вони мене навчили… Я вірю, що зможу проявити себе у режисурі. 

Успіхів вам!

Але усе це не важливе у порівнянні з тим, що я зрозумів, перебуваючи на карантині… Найголовніше!

Тобто?

У мене було достатньо часу, щоб зрозуміти, як сильно я люблю свою кохану дівчину. І я вирішив зробити їй пропозицію.

Вітаю, Романе! Це дуже… навіть не знаю… дуже круто! Тоді останнє запитання які висновки ми повинні були зробити з початком пандемії і чому ми їх так і не зробили?

На жаль, людство не робить ніяких висновків навіть після більш серйозних випробувань. Хіба після однієї війни не починається наступна? Немає у людей відповідальності, у наш час все будується тільки на хайпі та брехні. 

Тому завжди потрібно бути готовим до всього. Я людина віри і вірю в те, що Бог усе розрулить, а нам треба просто бути чесними перед собою та іншими. І намагатися робити максимум з того, на що нам було відпущено час. Тоді всьо буде чотко! (сміється)

Андрій Тараненко



powered by lun.ua
Реклама:
Реклама:
Олександр Альба: Ми змушені конкурувати з авіакомпаніями, які отримали мільярди держпідтримки під час пандемії 
Командир літака: Незважаючи на драматичний спад в кількості рейсів та об'ємі перевезень, у нас не звільнили нікого з пілотів
Катерина Смирнова: Коли оголосили карантин, моя "фінансова подушка" була у бізнесі, який раптом зупинився
Директорка гімназії: Можна жалкувати про різні скасовані урочистості, але пріоритет здоров'я учнів набагато важливіший
Усі публікації