Весілля у Литві під час пандемії: "Замість рушника вишивала маску"

Середа, 10 червня 2020, 11:00
Ольга ПроскураOlya Kolesnikovienė
перекладачка, мешкає у Вільнюсі

У Вільнюсі нам із нареченим пощастило спостерігати за тим, як стрімко змінюється місто в перші години введення карантину. Усе відбувалося, як у постапокаліптичному фільмі.

16 березня, за кілька годин до офіційного початку карантину, мені дуже закортіло до улюбленого крафтового пабу. 

За кілька днів до цього всі вже намагалися менше виходити з дому й стривожено спостерігали за статистикою, тож, у передчутті спалаху епідемії, хотіли востаннє кудись вибратися.

На місці виявилось, що бар закривається, бо влада щойно ввела карантин. Нас усе ж пустили на годинку, на столах уже стояли перевернуті стільці — ми їх не знімали, поставили келихи просто поміж них. 

 

"Виявилось, що бар закривається, бо влада щойно ввела карантин. Нас усе ж пустили на годинку, на столах уже стояли перевернуті стільці — ми їх не знімали, поставили келихи просто поміж них"

Поверталися додому — і спостерігали за вулицями, які швидко ставали безлюдними, за пустими дорогами без машин, за першими жовтими обмежувальними стрічками в автобусі біля кабіни водія. Усе виглядало так дивно і незвично. 

Потім потроху звикли до постійного сидіння вдома. Берегли, як зіницю ока, буквально кілька одноразових масок, які я привезла з України, а кілька — лишила батькам, як і пів пляшечки санітайзера. Тоді ми ще не уявляли, що цих масок, рукавичок і дезінфікуючих речовин знадобиться значно-значно більше.

Протягом останнього року я жила на дві країни, прилітаючи в Литву, до коханого, щораз на кілька тижнів, у межах дозволених Євросоюзом дев’яносто днів. За кілька днів до того, як у мене був запланований виліт в Україну, президент оголосив, що опівночі 17 березня Україна зупиняє  регулярне авіасполучення. Я, як Попелюшка, до півночі вже не встигала. 

Панічно купувати квиток на інший рейс, за кілька тисяч гривень зовсім не хотілося. Як не хотілося й провести кілька годин у різних видах транспорту, включно з літаком, з Вільнюса до Білої Церкви, серед невідомо якої кількості заражених людей навколо. Тим більше, удома — літні батьки в групі ризику, яких я потенційно могла б заразити. 

Так і почалися мої безперервні два місяці в Литві, зараз пішов уже третій — із простроченою біометрією. Однак міграційна служба запевнила, що на час карантину я можу лишатися в країні.

 
"Міська влада Вільнюса розмістила на дошках оголошень тексти із закликом турбуватися про літніх людей: купити й принести їм продукти, медикаменти або надати іншу можливу допомогу".

Продукти ми призвичаїлись купувати онлайн. Потім тільки приїжджаємо і забираємо кілька паперових пакетів. Це одна з тих речей, які точно лишаться в нашому житті і після карантину.

Мій улюблений магазин косметики, Douglas, на час карантину зробив безкоштовну доставку. Було дуже приємно отримати під двері бірюзову коробку з пахучою косметикою. Доставка була безконтактна — кур’єр лишає під дверима замовлення, відходить подалі, і аж тоді телефонує — так, ніби там наркотики чи зброя.


Міська влада Вільнюса розмістила на дошках оголошень тексти із закликом турбуватися про літніх людей: купити й принести їм продукти, медикаменти або надати іншу можливу допомогу. 

Ці листівки розкидали по місту і за допомогою дронів. Дрони також стежили за скупченнями людей, щоб влада могла швидко зреагувати. 

Продуктові магазини запровадили певні години, впродовж яких за покупками могли прийти лише пенсіонери, молодь не пускали.

Якось ми викликали поліцію — на молодиків, які розпивали спиртне у дворі нашого будинку без масок.

Поліціянти обмежилися попередженням для них. До речі, це те, що мені тут подобається — величезний штраф не виписують на рівному місці, а спочатку попереджають. 

Штраф становить 500 євро за перше порушення. На початку травня, коли епідемія в Литві вже суттєво згасла, ми спостерігали, як патрульна машина їде людною вулицею, і поліцейські в рупор говорять: "Надягніть, будь ласка, маски".

 
"Литовці узагалі дуже свідомі: сказали носити маски — носять майже всі"

В автобус заходити було страшно. Давки в маршрутках немає, бо немає і самих маршруток. Кабіна водія відокремлена жовтою стрічкою, а квитки на період карантину можна придбати лише через мобільний додаток. Люди в автобусі переважно сідають так, щоб дотримуватися безпечної дистанції. 

Литовці узагалі дуже свідомі: сказали носити маски — носять майже всі, сказали, що щось не можна, — мало кому прийде в голову порушувати ці заборони. Звісно, винятків вистачає і тут. Однак порівняно з Україною, карантинні заходи подіяли досить швидко, і крива пішла на спад. Просто тому, що більшість населення справді дотримується цих заходів.

Щоб дістатися центру міста й не заходити в автобус, можна скористатися і муніципальними електросамокатами. Платиш тільки за час користування самокатом, і можеш лишити його в будь-якій точці міста. Не потрібно користуватися громадським транспортом — під час карантину це особливий плюс.

 
"Щоб дістатися центру міста й не заходити в автобус, можна скористатися і муніципальними електросамокатами"


Усі дитячі майданчики теж обнесли жовтою обмежувальною стрічкою. Її начепили навіть на волейбольну сітку — разом із такими ж жовтими смужками на столах і стільцях Макдональдсів це все виглядало, знову ж, досить постапокаліптично. Лише недавно всі ці стрічки на майданчиках зняли, і там знову з’явилися діти. Макдональдси відкрили частково.

З цікавих розваг іще був автокінотеатр. Організатори влаштували його просто в Вільнюському аеропорту. Литва поки що  єдина у світі влаштувала це у такому форматі. 

Ми приїхали на сеанс "Паразитів". Автівки з глядачами розташували біля злітної смуги, на стоянці для літаків. Встановили екран — найбільший у країнах Балтії — висотою у п’ятиповерхівку.  Звук транслювали в машини через локальну хвилю радіостанції — просто вмикаєш магнітолу і слухаєш. 

Виходити з машини не можна було, як і відкривати вікна. Перед початком фільму усіх глядачів привітали за допомогою струменя води з брандсбойта пожежної машини — сідало сонце, і в ньому відбилася веселка. Загалом, усе дуже круто виглядало, і досить захопливо було взяти в такому участь.

 
"Виходити з машини не можна було, як і відкривати вікна"

У кінці квітня ми на кілька днів поїхали автівкою в Клайпеду — затишне портове місто на самому березі Балтійського моря. І хоч у мене тими вихідними було багато роботи, ми все ж вирвались на півгодинки до моря. Дув сильний холодний вітер, в очі жбурляло пісок, але зняти хоч на кілька хвилин маску і подихати свіжим морським повітрям із запахом йоду — було безцінно!

Таким самим безцінним відчуттям було вперше випити кави за столиком кафешки, не вдома. Вільнюс вчасно почав стимулювати малий і середній бізнес: на початку травня власникам кафе і ресторанів дозволили відкрити літні тераси своїх закладів, що дозволило зберегти бізнес і знову почати отримувати прибуток. 

За столики дозволяли сідати по двоє, відстань між столиками мала становити два метри. Навіть якщо приходила компанія з 4-5 осіб, їх розсаджували за різними столиками. Пізніше карантин послабили, і ресторанам дозволили відкрити й внутрішні зали, а за одним столом уже могли сидіти до п’яти осіб.

А в кав’ярнях та інших закладах швидкого харчування запровадили червоні і зелені зони. За столик із зеленою наліпкою сідати можна, з червоною — ні. Таким чином, зелені столики з відвідувачами були розташовані через одного.

 
"Зняти хоч на кілька хвилин маску і подихати свіжим морським повітрям із запахом йоду — було безцінно!"

Коли психіка звикає до сидіння вдома, в чотирьох стінах, тиждень за тижнем, вибратися за покупками в магазини одягу або на каву в кафешці — сприймається ледь не як подорож до Парижу чи Амстердаму.

Коли епідемія в країні пішла на спад, дозволили не носити маски на вулиці (проте це все ж рекомендовано), однак у приміщеннях вони лишились обов’язковими. Але ми переважно носимо і на вулиці, бо розуміємо, що друга хвиля епідемії може не забаритися саме тоді, коли всі розслабилися, а за деякими дослідженнями, маски все ж можуть знизити вірусне навантаження на організм.


На білбордах міста було чимало креативної соціальної реклами з кумедними на перший погляд, але насправді глибокими демотиваторами. Зокрема: "Жили-були дід та баба. А потім до них навідалась онука. (Кожна зустріч може стати трагедією)". "Хороші діти батьків не провідують".  "Дякую тобі, що вийшов з дому! Разом ми зможемо завоювати світ! Підпис — корона". "Не поїду до батьків на Великдень. Тому що хочу зустріти з ними Різдво". "Гуляєш? Вірус теж" та інші.

 

"Коли психіка звикає до сидіння вдома, в чотирьох стінах, вибратися за покупками в магазини одягу або на каву в кафешці — сприймається ледь не як подорож до Парижу чи Амстердаму"

І найцікавіше — на час карантину припало і наше весілля. Зрештою, я завжди хотіла, щоб цей день був оригінальним і таким, щоб запам’ятався чимось незвичним. А що може бути незвичніше за весілля в часи пандемії? Такий контраст, прямо по Маркесу. 

Готувалася теж оригінально — замість того, щоб вишивати весільний рушник, перешивала й прикрашала стразами маску. Білу, під колір чорно-білої сукні.

 
"Замість того, щоб вишивати весільний рушник, перешивала й прикрашала стразами маску"

На жаль, через закриті кордони не змогли приїхати наші батьки з України і Німеччини, тож із ними довелося поки що обмежитися відеодзвінками і пересиланням світлин. Але ми плануємо влаштувати святкування всі разом, коли країни знімуть обмеження на пересування. 

У РАЦСі ми були в масках, однак коли нас оголосили чоловіком і дружиною, і церемоніймейстерка сказала, що тепер ми можемо привітати одне одного, ми зняли маски і поцілувалися. 

 
 
"Коли нас оголосили чоловіком і дружиною, і церемоніймейстерка сказала, що тепер ми можемо привітати одне одного, ми зняли маски і поцілувалися"

Весільну вечерю влаштували скромну — лише ми і наші свідки. У стейк-хаузі, який ми обрали для цього, за деякими столиками сиділи по-буденному одягнені манекени, схожі на живих людей. Гадаю, це зробили для того, аби справжнім відвідувачам простіше було дотримуватись дистанції.

Весільна подорож також поки що обмежена карантином — хочемо провести кілька днів у номері для молодят або СПА-центрі — вони вже починають потроху відкриватися в Литві. Це все, що наразі можна собі дозволити. До того ж, як ми жартували, банка меду вдома є — тож можна відкрити її, ввімкнути Netflix — і влаштувати медовий місяць на дивані. Скоріш за все, поки що так і зробимо.



powered by lun.ua
Весілля у Литві під час пандемії: "Замість рушника вишивала маску"
Ми жартували, банка меду вдома є — тож можна відкрити її, ввімкнути Netflix — і влаштувати медовий місяць на дивані
Карантин у сонячній Кремнієвій Долині
"Робочі столи спорожнились дуже швидко, і більшість присутніх колег потроху виносили важливе для роботи обладнання і пакували в свої авто: монітори, клавіатури, комп’ютери, а деякі — навіть робочі крісла. Компанія дозволяла це робити, маючи довіру до своїх працівників, адже здоров’я людей — передусім".
Карантин у Пекіні — вихідні, що затягнулися
Я живу в Пекіні з дружиною, сином і братом. До цього карантин був для нас швидше вихідними з нагоди китайського Нового року, що затягнулись на довше, ніж зазвичай. Та й загалом ми ставились до карантину по-даоськи — за принципом «У-Вей», тобто «недіяння».
Карантин у великому місті
Нью-Йорк — місто, у якому проживає більше восьми мільйонів, тому воно дуже різне. З одного боку — пусті вулиці, страх і паніка в очах поодиноких перехожих, з іншого — як тільки потепліло, у скверах і парках немає де проштовхнутися. 
Італійський карантин – не італійські канікули  
Після злощасних перших вихідних березня, коли італійці сплутали карантин із канікулами і рвонули на лижі, уряд прийняв рішення зачинити всіх і все.       
Ірак і коронавірус 
Першим шоком для іракців стало те, що разом зі школами та садочками закрили всі заклади, де можна курити кальян. Вони не розуміють, який сенс ходити в кафе, якщо там не можна курити кальян.
Корона королівства Таїланд: як райська країна зустріла пандемію
Не дивно, що серед решти азіатських країн Таїланд має доволі низький відсоток заражень: тайці звикли носити маски, дослухатись порад свого уряду та користуватись санітайзерами, доступними чи не на кожному кроці.
Реклама:
Реклама: